ПЛАН

1. Поняття обов’язкового державного страхування

2. Класифікація страхування

1. Поняття обов’язкового державного страхування

Захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб за умов настання страхових випадків за рахунок грошових фондів, утворених шляхом сплати страхових внесків цими особами, регулюється інститутом страхування. Відповідно до ст. 5 Закону України від 7 березня 1996 року, № 85/96 «Про страхування», страхування здійснюється на добровільній (договірній) і обов’язковій (випливає з закону) основі.

За своїм змістом страхування — це система відносин щодо формування і використання централізованих і децентралізованих фондів, необхідних для фінансування непередбачених потреб суспільства та його членів, відшкодування збитків, що виникли у результаті стихійних лих та інших подібних подій. Формування страхових фондів дозволяє забезпечити циклічність обігу державних коштів, коли під час виникнення непередбачених обставин не скорочуються бюджетні кошти, заплановані на фінансування інших потреб, а використовуються резервні страхові фонди.

Наявність таких фондів, їх правові режими, організація страхової діяльності загалом обумовлена об’єктивними потребами суспільства, створенням необхідних умов для здійснення запобіжних заходів, ліквідації збитків, фінансування найважливіших соціальних потреб. Страхування як самостійний інститут існує у двох відособлених формах: майнового страхування, пов’язаного з непередбаченими, надзвичайними подіями, і соціального страхування, що може здійснюватися як у вигляді державного, так і недержавного. Шляхом обох форм утворюються централізовані та децентралізовані резерви грошових і матеріальних ресурсів (страхові фонди) для відшкодування збитків і фінансування визначених цілей.

Зміст інституту страхування розкривається в його ознаках, серед яких розрізняють такі:

1) цільове використання страхового фонду, зумовлене договором або законом;

2) імовірний характер відносин, обумовлений тільки можливістю настання страхового випадку, його наслідків;

3) зворотний характер акумульованих коштів, за якого розмір виплат визначається розміром втрат, умовами та строками дії угоди;

4) перерозподільний характер відносин, що регулює участь більшої кількості осіб, які власне вносять страхові внески до фондів, порівняно з кількістю осіб, які одержують право на виплати зі страхового фонду.

Беручи участь у регулюванні руху грошових фондів, будучи елементом фінансової системи, державне страхування характеризується і виконує функції фінансів (розподільну і контролюючу). Однак ці функції в умовах страхування набувають своєї специфіки, видових проявів.

Так, розподільна функція у страхуванні виявляється у формі відновлення і заощадження. Реалізація запобігаючої функції дає можливість здійснювати багато профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів до відповідних програм, державні цінні папери, реконструювати, переоснащати підприємства соціальної сфери. Відбудовна функція дозволяє цілком або частково відшкодувати втрати в результаті страхового випадку, виплатити обумовлену законом або договором грошову суму, ощадна — акумулювати кошти відповідно до їх цільового призначення (особливо чітко такий механізм реалізується в умовах пенсійного, соціального страхування). Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі відповідному колу суб’єктів. Показово, що в умовах страхування контроль здійснюється не тільки на стадії витрат страхового фонду, виплат страхових сум, але і на стадії формування державного страхового фонду. Так, за правовим режимом, за імперативним методом регулювання збори на обов’язкове пенсійне страхування та обов’язкове державне соціальне страхування нічим не відрізняються від класичних податкових платежів і входять до вичерпного переліку загальнодержавних податків і зборів.

Залежно від правового режиму, суб’єктного складу, методів регулювання страхові фонди поділяються на децентралізовані і централізовані. Децентралізовані страхові фонди утворюються самими господарюючими суб’єктами для ліквідації непередбачених збитків, витрачаються за їх розсудом. Централізовані страхові фонди формують цільовий фінансовий резерв держави.

Потреба в акумуляції грошових резервних фондів обумовила формування їх різновидів на декількох рівнях:

1) децентралізовані страхові фонди підприємств;

2) відомчі страхові фонди, які утворюються на рівні міністерств, відомств та ін.;

3) резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного характеру та порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України;

4) сукупний фонд централізованих резервів державного страхування, утворений за рахунок децентралізованих надходжень.

Участь держави в страховій діяльності здійснюється на двох рівнях залежно від характеру страхових фондів:

а) непрямому;

б) безпосередньому.

Непряма участь держави в страховій діяльності пов’язана з організацією формування децентралізованих страхових фондів. Прямо не визначаючи умови договору, держава впливає на ці відносини через механізм ліцензування страхової діяльності, коригування відповідних правових норм.

Безпосередня участь держави у страховій діяльності здійснюється шляхом формування і забезпечення коштами обов’язкового державного страхування, формування цільових державних резервних фондів та ін. Особиста участь держави у страховій діяльності пов’язана, зазвичай, з обов’язковим страхуванням. Саме ця сфера відносин є предметом фінансовоправового регулювання. У цьому випадку держава або виступає однією зі сторін відносин страхування, або організує державний контроль за дотриманням законодавства страховиками та страхувальниками. При цьому держава визначає види, порядок, умови страхування, джерела страхових виплат. Подібні відносини регулюються імперативними методами, що визначає вирішальний стан держави.

2. Класифікація страхування

Організація страхової діяльності, керування державним страхуванням припускає класифікацію видів страхування, залежно від чого і формується правовий режим, який відображає конкретний вид страхової діяльності.

Класифікація страхування може здійснюватися на різних підставах:

1) за об’єктами страхування:

а) особисте — страхування особистих благ громадян, пов’язаних з їх життям, здоров’ям, працездатністю; виступає у виді страхування життя, від нещасних випадків і хвороби, медичного страхування;

б) майнове — страхування майнових інтересів, пов’язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном. Може застосовуватися у вигляді страхування наземного транспорту, засобів повітряного і водного транспорту, страхування вантажів і фінансових ризиків, страхування будь-яких видів майна;

в) страхування відповідальності й підприємницького ризику — припускає страхування інтересів осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність або які понесли збитки внаслідок настання страхового випадку; передбачає страхування власників автотранспортних засобів, інших видів відповідальності;

г) перестрахування є діяльністю страхових організацій щодо залучення додаткових коштів від страхувальників, збалансування страхового ринку, забезпечення стабільності страхових операцій шляхом розміщення і передавання частини відповідальності за взятими на себе ризиками інших страховиків.

2) за методом страхування:

а) добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком, загальні умови і порядок якого регулюються цивільним законодавством; застосовується у вигляді страхування життя; майна; транспортних засобів, що належать громадянам; дітей до повноліття та ін.;

б) обов’язкове страхування здійснюється на основі закону і припускає дві форми. Перша реалізується за рахунок особистих коштів страхувальників (страхування будівель, сільськогосподарських тварин, особисте страхування пасажирів та ін.). Друга форма обов’язкового страхування припускає страхування за рахунок бюджетних коштів і виступає як особисте (співробітників державних органів — міліції, податкової служби, митної служби, прокуратури та ін.) і майнове (на випадок заподіяння збитку знищенням або ушкодженням майна у зв’язку зі здійсненням службової діяльності).

Законодавство, встановлюючи основні напрямки державного регулювання у сфері обов’язкового страхування, виходить із єдності основних критеріїв, порядку й умов здійснення обов’язкового страхування.

Загальнообов’язкове страхування — це одна з форм страхування, яка виникає на підставі закону. Встановлюючи цю форму, держава виділяє найбільш значимі та важливі для суспільства цілі й завдання, реалізація яких пов’язана не тільки з інтересами окремих страхувальників, але і всієї держави. Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що містить матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються сплатою страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетними та іншими джерелами, передбаченими законом.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до Конституції України, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Залежно від страхового випадку існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

а) пенсійне страхування;

б) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими похованням;

в) медичне страхування;

г) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності;

д) страхування на випадок безробіття;

е) інші види страхування, передбачені законами України.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється обов’язкове державне соціальне страхування.

Страховиками є цільові страхові фонди з пенсійного страхування, медичного страхування та ін. Страхові фонди як органи, що здійснюють управління окремими видами обов’язкового державного соціального страхування здійснюють збір і акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат. Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб’єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов’язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) особи на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності;

б) фізичні особи;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності.

Основними джерелами фондів обов’язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні й інші кошти на фінансування цих напрямків передбачаються відповідними законами за окремими видами обов’язкового державного страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щороку встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування:

1) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, пов’язаними з народженням і похованням:

а) для роботодавців — 2,9% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

б) для найманих працівників — від суми фактичних витрат на оплату праці:

• 0,5 %, якщо заробітна плата нижче прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

• 1%, якщо заробітна плата вища за прожитковий мінімум, встановлений для працездатної особи;

2) на випадок безробіття:

а) для роботодавців — 1,3% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

б) для найманих працівників — 0,5% від суми оплати праці;

3) збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування:

а) для роботодавців — 31,8% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих робітників;

б) для найманих працівників — від суми фактичних витрат на оплату праці:

• 1%, якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн;

• 2%, якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн;

4) збір на страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: страхові тарифи встановлюється для роботодавців та їх розмір залежить від класу професійного ризику на виробництві та окремих галузей економіки.

Фінансово-правовий інститут обов’язкового державного страхування не охоплює усієї страхової діяльності загалом, а відмежовує тільки блок публічно-правових норм, використовуючи імперативний метод і створює таким чином однорідний правовий інститут.

Характерними рисами відносин, що регулюються інститутом обов’язкового страхування, є:

1) встановлення державою видів, порядку, умов обов’язкового страхування;

2) особиста участь держави або уповноваженого органа у цих відносинах;

3) застосування методу державно-владних приписів;

4) регулювання відносин щодо формування і використання державних страхових фондів.

Таким чином, відносини, що регулюються фінансовими нормами, охоплюють:

1. Відносини, пов’язані з ліцензуванням діяльності страховиків.

2. Відносини між страховиками і страхувальниками в особі спеціальних органів виконавчої влади (Міністерства внутрішніх справ, податкових органів, митних органів та ін.). У цьому випадку кошти виділяються страхувальникам із відповідного бюджету.

3. Відносини, пов’язані з контролем за законністю і цільовим використанням коштів обов’язкового державного страхування.

4. Відносини між державою і платниками зборів на обов’язкове державне страхування.