ПЛАН

1. Поняття державних доходів

2. Податкова система України

3. Класифікація та функції податків

4. Особливості податкового права як інституту фінансового права

1. Поняття державних доходів

Для реалізації своїх завдань державі необхідні фінансові ресурси, за допомогою яких і відбувається їх фінансування. Джерелом формування грошових фондів держави є частина внутрішнього валового продукту, що переходить у власність держави у формі різних видів платежів. Ця частина коштів і становить державні доходи, правами щодо використання яких наділяються державні органи. Державні доходи, акумулюючи грошові надходження, формують певну систему фондів. Вони утворюються як за рахунок коштів держави, так і за рахунок коштів недержавних підприємств, установ, організацій, фізичних осіб. В основі утворення цих фондів є принцип єдності (законодавства, території, умов і т.ін.).

Місцеві (муніципальні) доходи — це частина внутрішнього валового продукту, у формі платежів і надходжень до місцевих бюджетів й використовується для розв’язання різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування.

Відносини, що складаються під час формування та використання державних та місцевих доходів, виступають у правовій формі. Держава закріплює вичерпний перелік надходжень податкового характеру до бюджетів (Податковий кодекс України від 02.12.2010р.), розподіл їх за різними видами бюджетів (Бюджетний кодекс України від 08.07.2010р., Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р.), їх форму, підстави й умови сплати, права й обов’язки платників і контролюючих органів.

При цьому важливо, щоб акцент не змістився винятково у фіскальну сторону процесу, а зберігся б і регулюючий, стимулюючий аспект під час формування державних грошових фондів. Тобто, формування цих фондів було б спрямоване не тільки на забезпечення фінансування реалізації державних функцій, але і на зацікавлення платників у розвитку виробництва, збільшення оборотів.

Державні та муніципальні доходи досить багатогранні, однак становлять єдину систему, яка не виключає, а, навпаки, припускає їх класифікацію. В її основі можуть бути різні підстави. Безумовно найбільш розповсюдженим є поділ доходів на централізовані та децентралізовані. Крім цього, доходи можна класифікувати:

а) за формою надходження:

• податкові платежі;

• неподаткові платежі;

б) за методами мобілізації:

• обов’язкові;

• добровільні;

в) за формою власності (або джерелами утворення):

• від державного господарства;

• від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності;

• від фізичних осіб і т.ін.

2. Податкова система України

Аналіз правового режиму доходів, які надходять державі або органам місцевого самоврядування свідчить про те, що більшість із них є обов’язковими платежами, які становлять основу податкової системи України. Вони містять різні форми (податки, збори, мито), які повністю закріплюються за одним видом бюджету або розподіляються між бюджетами різного рівня.

Усю систему платежів, що входять до податкової системи, можна поділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю і т.ін.), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито і т.ін.).

Податкова система — це сукупність податків, зборів та інших платежів, законодавчо закріплених у певній державі; принципів, форм і методів їх встановлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату; контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Важливо враховувати, що сформована податкова система загалом (як система податків) навряд чи зміниться принципово, тому що, переважно, вона відповідає світовій практиці. Однак специфічна ситуація спаду виробництва та посилення кризи неплатоспроможності на фоні розвитку механізмів ринкового саморегулювання вимагають внесення до податкової системи значних змін, поступового її пристосування до процесів, основу яких становить чіткий орієнтир, що визначає базу, — обсяг бюджетних витрат. Податкова система якраз і забезпечує основні надходження для покриття цих витрат.

Незважаючи на тісний взаємозв’язок доходів держбюджету і податкових надходжень, необхідне їх чітке розмежування. Нерідко в спеціальній та популярній літературі як синоніми використовуються кілька термінів: «доходи держави», «доходи держбюджету» і «податкові надходження». Звичайно, ці поняття важко розглядати ізольовано, але саме з урахуванням їх відмінностей можна виявити зміст кожної категорії. Доходи держави відрізняє від доходів держбюджету відсутність прив’язки до будь-яких рамок, тоді як доходи держбюджету обмежені певним періодом (бюджетним) і чітко визначеними каналами надходжень (БК України). І тільки як один з каналів таких надходжень у дохідну частину державного бюджету законодавець передбачає надходження за нормативами, затвердженими Верховною Радою України. Але навіть ці надходження не складаються винятково з податків, тому що сюди також належить система зборів та платежів, які принципово відрізняються від податків і, власне кажучи, за механізмом нарахування.

Податки, збори, мито — все це обов’язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які вносяться платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Податок встановлюється лише державою та базується на актах вищої юридичної сили. Основними ознаками податку є те, що він:

1) стягується на умовах безповоротності (повернення податку можливе тільки за його переплати або за умови закріплення законодавством відповідних пільг);

2) має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які, переважно, відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротним. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

3) на відміну від інших обов’язкових платежів, він може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

4) категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. Під час сплати податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Такого переходу права власності немає під час внесення до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

5) виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

Багатогранна категорія «податок» дозволяє порушувати питання про виділення в рамках єдиного терміна двох значень, рівнів. Можна розділити податок на правову категорію і законодавчо закріплене (прикладне) поняття. При характеристиці податку як правової категорії, зазвичай, робиться акцент на переході власності до держави, на зміні форми власності.

Таким чином, податок — це форма примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, у державну чи комунальну власність, що вноситься до бюджету відповідного рівня (чи цільового фонду) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування) і виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безповоротний платіж.

Держава мусить мати бюджет зі стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, насамперед, податки. Сутність податків, мета та функції їх визначаються економічним і політичним устроєм суспільства, походженням та завданнями держави. Право держави стягувати податки та обов’язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах усього суспільства та окремих осіб.

3. Класифікація та функції податків

Функції податків, які визначають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті самі завдання, але дещо у вужчому значенні. Виходячи з цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та додаткові.

До групи основних функцій належать: сутнісна функція податку (фіскальна) і дві загальнофінансові (регулююча і контрольна). Саме на основі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цілісний комплекс.

Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції є обов’язковими для усіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов’язково представлені у всіх податках.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. Fiscus — державна скарбниця). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак наприкінці XIX ст. нова концепція податків розглядає останні як соціальний регулятор, знаряддя реформ і до кінця 30-х років XX ст. податки розглядаються вже як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.

2. Регулююча функція є своєрідним доповненням до попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.

Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т.ін.

3. Контрольна функція реалізується під час оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів функцій.

1. Розподільна функція є своєрідним відображенням фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т.ін.). Це говорить про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана з застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна функція є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій і, передусім, — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапно, реалізуючи насичення бюджету на визначений період. Кінцева мета податків — не тільки сформувати бюджет, але і сформувати мету, інтереси в розподілі тих чи інших коштів платників, тобто створити умови для їх накопичення як юридичними, так і фізичними особами.

Уся сукупність обов’язкових платежів податкового характеру класифікується за декількома підставами.

1. Залежно від компетенції органа, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

1) загальнодержавні — податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України;

2) місцеві — податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна поділити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, зараховуються безпосередньо до Державного бюджету та бюджетів інших рівнів, визначаються під час затвердження кожного бюджету.

3. Залежно від платника:

1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

2) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел);

3) змішані — податки, що припускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т.ін.). При цьому змішані податки поділяються на:

а) податки, що визначаються наявністю визначених матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми обкладання:

1) прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються під час придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, входять до ціни товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, своєю чергою, поділяються на:

а) особисті — податки, які сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

б) реальні (англ. rеаl — майно) — податки, які сплачуються з майна та в основі яких є не реальний, а передбачуваний середній дохід;

2) непрямі (на споживання) — податки, які стягуються під час витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, вводяться у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який є посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних у розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподатковуванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

5. Залежно від способу стягування:

1) часткові (кількісні) — встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості сплати. Загальний розмір податку формується як сума платежів окремих платників;

2) розкладкові (репартиаційні) — податки, які нараховуються на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягування податків, що проходила кілька етапів: перший — встановлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій — розподіл її між платниками. На сьогодні застосовується на місцевому рівні. У Росії в 1885 р. був встановлений додатковий розкладковий збір, який стягувався із промислових і торгових підприємств. Загальна його сума законодавчо визначалася за губерніями, у губерніях — за повітами, де вже, згідно з прибутковістю, розподілялася між торговими і промисловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

1) загального призначення — податки, які використовуються на загальні цілі, без конкретизації витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є податки);

2) цільові податки — податки, зараховані в позабюджетні цільові фонди і призначені для цільового використання.

7. Залежно від періодичності стягування:

1) разові — податки, що сплачуються один раз протягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні визначених дій (податок із власників транспортних засобів; податок із майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно ций різновид податків має характер зборів;

2) систематичні (регулярні).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

1) податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану вартість);

2) податки, що вносяться до собівартості (податок із власників транспортних засобів, земельний податок);

3) податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу);

4) податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

До окремої підсистеми належить група загальнодержавних зборів, які диференціюються на:

• збори економічного характеру (збір за використання радіочастотного ресурсу України; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та ін.

• збори соціального характеру (збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та ін.);

• збори природоресурсного характеру (збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за спеціальне використання об’єктів тваринного світу; збір за спеціальне використання лісових ресурсів та ін.).

Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів. Обов’язкові елементи складаються з двох груп.

1. Основні елементи — визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу і робить податковий механізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку і збору належать

а) платник податку чи збору;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену і повну систему податкового механізму. Слід ураховувати, що додаткові елементи такі ж обов’язкові, як і основні, і не мають факультативного характеру. Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволяє законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо представити податок, якщо незрозуміло, куди він надходить: до якого виду бюджету чи цільового фонду). До додаткових елементів правового механізму податку належать:

а) податкові пільги;

б) предмет, база, одиниця оподаткування;

в) джерело сплати податку;

г) методи, терміни і способи сплати податку;

д) особливості податкового режиму;

е) бюджет чи фонд надходження податку (збору);

ж) особливості податкової звітності.

3. Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку і можуть бути закріплені в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, але можуть і бути відсутніми. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів за майновими податками; бандерольний спосіб сплати при акцизному зборі та ін.

4. Особливості податкового права як інституту фінансового права

Податкове є складним інститутом фінансового права, який регулює основи дохідної частини бюджету. Складний характер інституту податкового права означає визначену ієрархічну структуру. Ця структура містить самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності та ін.).

Таким чином, податкове право:

1) виступає як інститут предметний, тобто присвячений суто визначеному предмету — різновиду відносин, що складаються з приводу встановлення, сплати та стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;

2) регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни та скасування; розподіл і використання як бюджетних коштів, які перебувають за межами податкових відносин, так і питання щодо встановлення і стягнення неподаткових платежів та інших державних зборів;

3) встановлює обов’язок юридичних і фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, а також регламентує процедуру обчислення та сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю та застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства;

4) виступає як складний інститут, що містить сукупність своєрідних фінансово-правових норм. Ця специфіка передбачає аналіз відносин, які охоплюють рух коштів від платників до відповідних фондів (бюджетів) у формі податкових платежів.

Саме тому, якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов’язані з рухом державних коштів, то податкове право розрізняє тільки відносини щодо односпрямованого руху коштів знизу вгору — від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічним є і метод правового регулювання, що має яскраво виражений імперативний характер.

Джерелами податкового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерела податкового права розподіляються за декількома принципами:

I. На підставі владно-територіальної ознаки (зазвичай це стосується видів нормативних актів):

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1. Нормативні — акти, які містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

2. Ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання та характером встановлення:

1. Звичай, який санкціонується компетентними органами у встановленому порядку. Найчастіше мова йде про звичай, на який посилаються в законі.

Звичаєм, зазвичай, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, межа компетенції державних органів у сфері оподаткування.

2. Прецедент отримав широке поширення в правових системах англосаксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому випадку полягає в тому, що правозастосовчий орган фактично виступає як нормотворча структура.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають у регулюванні подвійного оподаткування.

4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, перебуваючи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді — єдине, джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акту.