ПЛАН

1. Інформація як об’єкт інформаційних правовідносин.

2. Види інформації за змістом.

3. Види інформації за порядком доступу.

4. Інформаційні ресурси, як об’єкти інформаційних правовідносин.

5. Національні та електронні інформаційні ресурси.

6. Система державного управління інформаційними ресурсами: сутність, функції, основні рівні.

Ключові поняття: інформація; відрита, конфіденційна, таємна, службова інформація; інформаційні ресурси.

1. Інформація як об’єкт інформаційних правовідносин

Особливість і складність розуміння категорії об’єкт інформаційно-правових відносин обумовлена поширеністю у науковій юридичній літературі близьких за назвою але не синонімічних за юридичною наповненістю понять: «об’єкт правових інформаційних відносин»; «предмет інформаційних правовідносин»; «інформація як об’єкт права» та інші.

У більшості нормативно-правових джерел сучасного інформаційного законодавства України в якості об’єкту інформаційних правових відносин вказується інформація. Так відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, а у відповідності до ст. 4 цього ж Закону об’єктом є інформація. Це може стосуватися будь-якої інформації, тобто будь-якого її виду. Закон при цьому не дає вичерпного переліку видів інформації. Відповідно до ст. 200 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 р. інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Інформація як об’єкт інформаційно-правових відносин має певні властивості (характеристики). Існує досить багато думок і напрацювань вчених з цього питання. Звернемося до О.В. Кохановської. На думку автора, основними властивостями інформації є наступні:

1. Фізична невідчужуваність інформації. Комплекс інформації, якою володіє людина, або її знання невідчужувані від неї, як їхнього носія. Вона органічно пов’язана з людиною, тому в разі передачі інформації від однієї особи до іншої і юридичного закріплення цього факту відбувається не процедура відчуження інформації, а, скоріше, передача прав на її зберігання, використання тощо. Тобто інформація передається разом з цими правами.

2. Відокремленість інформації.Для того, щоб набути самостійного іс­нування, а також для того, щоб інформація була включена в обіг, вона має упредметнитися у вигляді символів, знаків, хвиль тощо, в результаті чого вона відокремлюється від її творця чи виробника і набуває незалежного від нього існування. Це підтверджує факт оборотоздатності інформації як са­мостійного об’єкта правовідносин. В результаті – з’являється можливість передачі інформації у відповідній формі від одного суб’єкта до іншого.

3. Екземплярність інформації.Ця властивість, як можна вивести із спе­ціальних джерел, полягає в тому, що інформація поширюється, як правило, не сама по собі, а за допомогою матеріального носія, на цьому носії, що робить можливим у ряді випадків обліковувати екземпляри інформації че­рез облік носіїв, що її містять. На нашу думку, це можливо лише за умови законодавчого закріплення, процедури засвідчення відповідності змісту інформації з її носієм. Поняття екземплярності, на думку фахівців, дає можливість з’ясовувати змістовну сторону інформації з її «речовим» оформленням, тобто відображен­ням на носії. Ця властивість дає можливість вводити поняття копії документу та механізму реєстрації інформації. Екземплярність інформації вже сьогодні активно реалізується у сфері обігу інформації з обмеженим доступом.

4. Властивість інформаційного об’єкта. В літературі ця властивість в ряді випадків формулюється як «властивість інформаційної речі», з чим ми докорінно не можемо погодитись. Не можна порівнювати інформацію, як специфічний особливий об’єкт, з речами.

5. Властивість, або ознака тиражування (розповсюджуваності) інформації. Інформація може тиражуватися і поширюватись у необмеженій кількості екземплярів без зміни її змісту, стверджують автори. Ми вважаємо, що термін «тиражування» можна застосовувати лише до матеріального носія інформації, зокрема, до речей, якими є документи, а термін «поширення» або «розповсюдження» – до самої інформації. Або, іншими словами, термін тиражування у кібернетиці, зокрема, відноситься до проблем дискретних величин і формує натуральну кількість екземплярів, в той час як інформацію в даному розумінні не можна розглядати лише в якості дискретної величини, інформація завжди розуміється як дещо більше і поширюється, в тому числі, потоками. Інформація дійсно може поширюватись необмежено, найчастіше навіть важко визначити реальні масштаби поширення інформації різними способами. Та сама інформація (її зміст) може бути відома необмеженому колу осіб, тобто необмежене коло осіб може знати зміст цієї інформації. Між тим, тиражувати матеріальні носії, які містять інформацію можна у будь-якій кількості, однак, інформація, яка на них міститься, найчастіше потребує додаткового підтвердження, відповідності тощо. Саме цим пояснюється, зокрема, необхідність посвідчення документів. Посвідченню, підтвердженню відповідності підлягає саме зміст інформації, зафіксованої на матеріальному носії. Ту саму функцію виконує у числі інших і електронний підпис. Звідси зрозуміло, що необхідно юридично закріпити у цивільному праві обсяг прав по використанню інформації (її змісту) особами, яким така інформація відома, які знають про зміст інформації.

6. Організаційна форма. Інформація, що знаходиться в обороті, як правило, представляється у документованому вигляді, тобто у формі документа. Це може бути оригінал документа, його копія, масив документів на паперовому чи електронному носії (банк даних чи база даних), також у ви­гляді оригіналу чи копії (бібліотека, фонд документів, архів тощо). Така властивість, на думку фахівців, дає можливість юридично закріплювати факт «приналежності» документа конкретній особі, наприклад, закріпивши його відповідним підписом у традиційному чи електронному вигляді. Ця властивість дозволяє, на думку спеціалістів, також відносити до інформа­ційних об’єктів як окремі документи, так і складні організаційні інформа­ційні структури.

2. Види інформації за змістом

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про інформацію» видами інформації за змістом є наступні:

1. інформація про фізичну особу;

2. інформація довідково-енциклопедичного характеру;

3. інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

4. інформація про товар (роботу, послугу);

5. науково-технічна інформація;

6. податкова інформація;

7. правова інформація;

8. статистична інформація;

9. соціологічна інформація;

10. інші види інформації.

Розглянемо кожний з перерахованих видів інформації окремо.

1. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

При цьому не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

2. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про інформацію» інформація довідково-енциклопедичного характеру – систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами інформації довідково-енциклопедичного характерує:

- енциклопедії;

- словники;

- довідники;

- рекламні повідомлення та оголошення;

- путівники;

- картографічні матеріали;

- електронні бази та банки даних;

- архіви різноманітних довідкових інформаційних служб, мереж та систем;

- довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційно-телекомунікаційними системами.

Правовий режим інформації довідково-енциклопедичного характеру визначається законодавством та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про інформацію» інформація про стан довкілля (екологічна інформація) – відомості та/або дані про:

- стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими;

- фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми);

- стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля;

- інші відомості та/або дані.

Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

4. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про інформацію» інформація про товар (роботу, послугу) – відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги).

Інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Правовий режим інформації про товар роботу, послугу) визначається законами України про захист прав споживачів, про рекламу, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

5. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про інформацію» науково-технічна інформація – будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Правовий режим науково-технічної інформації визначається Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Науково-технічна інформація є відкритою за режимом доступу, якщо інше не встановлено законами України.

6. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

7. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про інформацію» правова інформація – будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є: Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.

8. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про інформацію» статистична інформація – документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства.

Офіційна державна статистична інформація підлягає систематичному оприлюдненню.

Держава гарантує суб’єктам інформаційних відносин відкритий доступ до офіційної державної статистичної інформації, за винятком інформації, доступ до якої обмежений згідно із законом.

Правовий режим державної статистичної інформації визначається Законом України «Про державну статистику» від 17 вересня 1992 р., іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

9. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про інформацію» соціологічна інформація – будь-які документовані відомості про ставлення до окремих осіб, подій, явищ, процесів, фактів тощо.

Правовий режим соціологічної інформації визначається законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Види інформації за порядком доступу

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» види інформації за порядком доступу є наступні:

1. відкрита інформація;

2. інформація з обмеженим доступом:

- конфіденційна;

- таємна;

- службова.

Відкрита інформація – це будь-яка інформація, тобто будь-які відомості та/ або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, крім тієї інформації, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

1. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Розпорядниками конфіденційної інформації відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є:

1) суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, -стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, -стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

2. Таємна інформація відповідно до ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» – інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

3. Службова інформація відповідно до ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» – це інформація:

1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування».

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

4. Інформаційні ресурси, як об’єкти інформаційних правовідносин.

Інформаційні ресурси є об’єктами відносин фізичних, юридичних осіб, держави. Вони складають інформаційні ресурси України і захищаються законом так само, як інші ресурси. Правовий режим інформаційних ресурсів визначається нормами, що встановлюють, яким має бути порядок документування інформації, визначають право власності на окремі документи і окремі масиви документів в інформаційних системах, обґрунтовують категорію інформації за рівнем доступу до неї та порядок правового захисту інформації.

Документування інформації є обов’язковою умовою включення інформації в інформаційні ресурси і воно здійснюється в порядку, що встановлюється органами державної влади, які відповідають за організацію діловодства, стандартизацію документів та їх масивів, безпеку України. Документ, отриманий з автоматизованої інформатизаційної системи, отримує юридичну силу після його підписання посадовою особою в порядку, встановленому законодавством України.

Юридична сила документа, який зберігається, обробляється та передається за допомогою автоматизованих інформаційних та телекомунікаційних систем, може підтверджуватися електронним цифровим підписом, юридична сила якого, в свою чергу, визнається за наявності в автоматизованій інформаційній системі програмно-технічних засобів, що забезпечують ідентифікацію підпису і дотримання встановленого режиму їх використання. Право посвідчувати ідентичність електронного цифрового підпису здійснюється на основі ліцензії, порядок видачі якої визначається законодавством України.

Залежно від того, де знаходиться елемент складу майна – у власності громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій та суспільних об’єднань, -інформаційні ресурси діляться на державні та недержавні. Фізичні та юридичні особи є власниками тих документів та масивів документів, що створені за рахунок їх коштів, придбані ними на законних основах, отримані в порядку дарування чи спадку. Суб’єкти України є власниками інформаційних ресурсів, створених, придбаних, накопичених за рахунок засобів державного бюджету, бюджету суб’єктів України, а також отриманих шляхом інших, встановлених законом, засобів.

Власник інформаційних ресурсів, що має дані, які є державною таємницею, має право розпоряджатися цією власністю тільки з дозволу відповідних органів державної влади.

Суб’єкти, що репрезентують в обов’язковому порядку документовану інформацію в органи державної влади та організації, не втрачають своїх прав на ці документи та на використання інформації, яка міститься в них, що репрезентована юридичними особами, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, а також громадянами, документована інформація, формує інформаційні ресурси, які знаходяться в спільній власності держави та суб’єктів, що представляють цю інформацію. Інформаційні ресурси, які є власністю організації, заносяться в склад їх майна відповідно до цивільного законодавства України. Інформаційні ресурси, які є власністю держави, знаходяться у віданні органів державної влади та організацій відповідно до їх компетенції, підлягають обліку та захисту в складі державного майна. Інформаційні ресурси можуть бути товаром, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Власник інформаційних ресурсів користується всіма правами, передбаченими законодавством України.

Інформаційні ресурси України є відкритими та загальнодоступними, за винятком інформації, яка віднесена законом до категорії обмеженого доступу. Інформація з обмеженим доступом за умовами її правового режиму поділяється на інформацію, віднесену до державної таємниці, службову та конфіденційну.

Не допускається збір, зберігання, використання та поширення інформації про особисте життя, а також тієї, яка порушує особисту чи сімейну таємницю, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень фізичної особи без її згоди, за винятком наявності підстави судового рішення. Персональні дані не можуть бути використані з метою завдання майнової та моральної шкоди громадянам, труднощів в реалізації прав і свобод громадян України. Обмеження прав громадян України на основі використання інформації про соціальне походження, расову, національну, мовну, релігійну та партійну належність заборонено та карається відповідно до законодавства. Юридичні та фізичні особи, які, відповідно до своїх повноважень, володіють інформацією про громадян, отримують та використовують її, несуть відповідальність відповідно до законодавства України за порушення режиму захисту, обробки та порядку використання цієї інформації. Неправомірність діяльності органів державної влади та організацій зі збору персональних даних може бути встановлена в судовому порядку на вимогу суб’єктів, що діють на основі законодавства про персональні дані.

5. Національні та електронні інформаційні ресурси

Національні інформаційні ресурси – інформаційні ресурси, які зберігаються в організаціях, що знаходяться на території країни і містять інформацію з різноманітних аспектів діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадян, відповідають визначеним вимогам до структури й утримання і зареєстровані у відповідності з регламентованою процедурою.

Національні інформаційні ресурси призначені для забезпечення національних інтересів України, реалізації інформаційних прав людини, їх основних свобод, інтересів, інтересів суспільства, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, юридичних осіб усіх форм власності. Вони є основою для забезпечення суверенітету й підтримки інформаційної безпеки держави, служать вирішенню задач суб’єктів української економіки, виробництва, науки, культури й інших сфер діяльності.

Складові національних інформаційних ресурсів – інформаційні ресурси різної приналежності і форми власності.

Національні інформаційні ресурси утворюються з інформаційних продуктів та інформаційних технологій різних форм власності (далі – інформаційний продукт).

Включення інформаційних продуктів до складу національних інформаційних ресурсів здійснюють на підставі експертизи відповідності їх властивостей вимогам задоволення потреб та національних інтересів України. Принципи і критерії визначення властивостей продуктів і технологій, порядок їх використання, а також порядок проведення експертизи затверджується Кабінетом Міністрів України.

До національних інформаційних ресурсів належать:

- в обов’язковому порядку – інформаційні продукти, створені органами державної влади й органами місцевого самоврядування в порядку здійснення основної діяльності цих органів;

- похідний результат інших робіт, що виконують із залученням державного бюджету, – після завершення виконання таких робіт або їх окремих етапів;

- інформаційні продукти, створені за рахунок позабюджетних коштів їх власників або виробників на основі угоди з власником або виробником. Включення цих продуктів до складу національних інформаційних ресурсів не призводить до зміни їх власника, якщо інше не передбачено законом або умовами угоди;

- міждержавні та міжнародні інформаційні продукти на основі відповідних міждержавних або міжнародних угод.

Інформаційні продукти, надані в електронному вигляді, розміщують в електронному депозитарії (депозитаріях). Включення даних продуктів до складу національних інформаційних ресурсів фіксується шляхом обов’язкового внесення їх реквізитів у національний електронний реєстр інформаційних ресурсів України. З цього моменту вони вважаються складовими національних інформаційних ресурсів.

Інформаційні продукти вилучають зі складу національних інформаційних ресурсів у тому випадку, коли вони перестають відповідати наявним вимогам щодо якісних характеристик, засобів доступу або коли в них зникає потреба. Складання переліку інформаційних продуктів, що підлягають вилученню зі складу національних інформаційних ресурсів, здійснюється на підставі експертизи відповідності цих продуктів зазначеним вимогам. Принципи і критерії визначення відповідності, а також порядок проведення експертизи затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вилучення інформаційних продуктів зі складу національних інформаційних ресурсів фіксується шляхом обов’язкового вилучення їх реквізитів з електронних реєстрів. З цього моменту вони перестають бути складовими національних інформаційних ресурсів.

Склад бази національних інформаційних ресурсів:

1) інформаційні ресурси Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Національного Банку України;

2) інформаційні ресурси органів державної влади й органів місцевого самоврядування, державних організацій і підприємств;

3) інформаційні ресурси національної системи науково-технічної інформації;

4) Національний архівний фонд;

5) Музейний фонд України;

6) Національний електронний реєстр інформаційних ресурсів України;

7) інша організована множина інформаційних продуктів, що мають національний статус, визначений чинним законодавством.

Електроні інформаційні ресурси – це інформаційні ресурси, що розміщені в електронних базах або банках даних, комп’ютерних системах, системах автоматизованої обробки і передачі даних.

Веб-ресурси – це інформаційні ресурси у вигляді одного або декількох веб-сайтів. Вони можуть бути об’єктами всіх форм власності, договірних відносин відповідно до цивільного законодавства і законодавства про інтелектуальну власність. Можуть використовуватися їх власниками або іншими уповноваженими особами (власниками) з будь-якими цілями, що не заборонені законом.

Веб-сайт загального інформаційного змісту не повинен містити персональні дані або інформацію, яка є державною таємницею, й іншу інформацію, що обмежена в поширенні відповідно до закону.

Інформаційні продукти з обмеженим доступом можуть утримуватись на веб-сайті чи іншому інформаційному ресурсі лише за згодою відповідних державних органів або зацікавлених осіб чи їх законних представників.

6. Система державного управління інформаційними ресурсами: сутність, функції, основні рівні.

Державне управління та захист національних інформаційних ресурсів є важливою складовою державної інформаційної політики та інформаційної безпеки держави.

Системою управління та захисту інформаційних ресурсів доцільно вважати організовану сукупність центральних державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування, їхніх спеціальних підрозділів, служб, посадових осіб, підприємств, установ, інших суб’єктів господарювання, громадських організацій та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо формування, зберігання, поши­рення інформаційних ресурсів, задоволення інформаційних потреб особистості, суспільства й держави, впровадження спеціальних заходів і засобів захисту інформаційних ресурсів та прав суб’єктів інформаційної діяльності в рамках чинного національного законодавства.

Державна інформаційна політики має створювати умови для реалізації конституційного права громадян своєї держави вільно отримувати і використовувати інформацію для вирішення таких важливих завдань, як формування національного інформаційного простору, включення його до світового інформаційного простору на засадах забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки і формування демократично орієнтованої свідомості.

Головною метою державної інформаційної політики стосовно національних інформаційних ресурсів є створення необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави. Функції державного управління інформаційними ресурсами можна сформулювати, як:

·розробка й прийняття політичних рішень, законодавчих і нормативно-правових актів щодо забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами та удосконалення механізмів реалізації правових норм чинного законодавства;

·визначення і здійснення повноважень державних органів, органів регіонального й місцевого самоврядування щодо оперативного управління (володіння, розпорядження, користування) державними інформаційними ресурсами;

·розробка і реалізація організаційних заходів і нормативно-методичного забезпечення відомчих і регіональних структур та недержавного сектора в сфері формування та використання інформаційних ресурсів за умови координації діяльності згаданих структур;

·розробка і реалізація фінансово-економічних засад регулювання процесів формування та використання інформаційних ресурсів;

·здійснення державної реєстрації інформаційних ресурсів, забезпечення повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на засадах використання інформації, що виникає (створюється) у процесі діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

·введення технологічно та методологічно єдиних засад формування інформаційних ресурсів за результатами діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, державних підприємств і організацій для надання їх у вільний доступ громадянам і організаціям (крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної таємниці та до іншої інформації з обмеженим доступом);

·забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів для діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування та державних підприємств, установ і організацій;

·оптимізація державної політики інформатизації щодо забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення та застосування інформаційних технологій, інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку і ефективного використання інформаційних ресурсів та сприяння доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;

·забезпечення функціонування ефективно діючої комплексної системи захисту інформаційних ресурсів;

·забезпечення захисту громадян, суспільства і держави від хибної, спотвореної та недостовірної інформації;

·забезпечення розробки та застосування правових, організаційних і економічних механізмів стосовно форм та засобів обігу інформаційних ресурсів України (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів обробки інформації та інформаційних послуг);

·регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного і взаємовигідного використання національних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну, здійснення єдиної державної політики наукової підтримки системи державного управління формуванням, розвитком і використанням національних інформаційних ресурсів;

·кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

·інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері управління інформаційними ресурсами;

·контроль за встановленим порядком і правилами формування, розвитку і використання інформаційних ресурсів;

·нагляд за додержанням законодавства в сфері формування, розвитку, використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.

Організаційно-правова система державного управління інформаційними ресурсами має функціонально три основних рівні:

- перший – стратегічний рівень – є рівнем прийняття політичних рішень, законодавчого та нормативно-правового забезпечення державної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами України.

- другий – є рівнем організаційного та нормативно-методичного забезпечення виконання законодавчих і нормативно-правових актів, координації і контролю за формуванням, поширенням та захистом інформаційних ресурсів.

- третій – виконавчий рівень, на якому забезпечується безпосередньо виконання законодавчих і нормативно-правових актів та здійснюється відомчий та територіальний нагляд за встановленим порядком і правилами формування, поширення та використання інформаційних ресурсів.

На стратегічному рівні визначаються національні інтереси та їх пріоритети в інформаційній сфері; формуються правові засади для побудови, розвитку системи національних інформаційних ресурсів та управління цією системою; на підставі головної стратегічної цілі державної інформаційної політики щодо інформаційних ресурсів визначаються функції та їх раціональне розподілення між організаційними структурами, що створюються для досягнення стратегічних цілей; формуються основні правові й організаційні засади кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів стратегічного забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами; здійснюється стратегічне прогнозування розвитку інформаційної сфери та прийняття політичних і політико-правових рішень щодо удосконалення системи управління цією сферою.

На другому рівні державного управління центральними органами виконавчої влади здійснюється організаційне, нормативно-методичне забезпечення виконання законодавчих актів, політичних і політико-правових рішень Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, координація і контроль за формуванням, використанням та захистом інформаційних ресурсів. Однак певні важливі функції державного управління на цьому рівні залишаються не визначеними, а саме:

·здійснення загальнодержавних заходів організаційного, нормативно-методичного забезпечення, координації та контролю; планування конкретних заходів і оперативне управління системою та її структурними елементами;

·організація державної реєстрації інформаційних ресурсів, що містять державну таємницю та іншу інформацію з обмеженим доступом;

·організація державної реєстрації інформаційних ресурсів, отриманих у процесі міжнародного співробітництва (окремо, відкритих інформаційних ресурсів і, окремо, інформаційних ресурсів з обмеженим доступом, але у єдиному технологічному контурі);

·ведення обліку державних інформаційних ресурсів як майна або немайнових активів, впровадження порядку їх закріплення в оперативне управління і господарче відання;

·фінансування заходів щодо формування державних інформаційних ресурсів, визначення порядку надання платних послуг на основі різних видів використання державних інформаційних ресурсів та формування інформаційного ринку;

·державна реєстрація та координація діяльності у сфері розробки і впровадження інформаційних технологій;

·розробка і впровадження організаційних заходів, нормативно-методичного забезпечення, координація і контроль у сфері охорони інформації з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці;

·заходи організаційного, нормативно-методичного забезпечення, координація і контроль за реалізацією державної інформаційної політики у сфері захисту особи, суспільства і держави від хибної, недостовірної, недоброякісної інформації, тобто забезпечення інформаційної безпеки у широкому розумінні цього поняття.

На виконавчому рівні забезпечується безпосереднє виконання законодавчих і нормативно-правових актів, порядку та правил формування, поширення, використання та захисту інформаційних ресурсів, здійснюється відомчий та територіальний контроль.

Контрольні питання:

1. Поняття інформації.
2. Основні властивості інформації.
3. Види інформації за змістом.
4. Інформація про фізичну особу.
5. Інформація довідково-енциклопедичного характеру.
6. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація).
7. Інформація про товар (роботу, послугу).
8. Науково-технічна інформація.
9. Податкова і правова інформація.
10. Статистична і соціологічна інформація.
11. Види інформації за режимом доступу.
12. Інформація з обмеженим доступом.
13. Конфіденційна інформація.
14. Інформаційні ресурси: поняття та сутність.
15. Національні інформаційні ресурси.
16. Електронні інформаційні ресурси.
17. Державне управління інформаційними ресурсами.
18. Функції державного управління інформаційними ресурсами.
19. Рівні державного управління інформаційними ресурсами.