ПЛАН

1. Поняття та види державних і місцевих видатків

2. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування

1. Поняття та види державних і місцевих видатків

Виконання будь-яких функцій державою потребує витрат фінансових ресурсів.

Державні видатки — це вид фінансових відносин, пов’язаних із безперервним цільовим використанням грошових коштів. Держава та органи місцевого самоврядування використовують для покриття необхідних витрат грошові кошти, що мобілізуються до централізованих фондів — державного та місцевих бюджетів.

Загалом, видатки держави можна класифікувати залежно від:

1) необхідності фінансування на відповідний проміжок часу: на поточні видатки та видатки розвитку;

2) поділу бюджетів на загальний та спеціальний фонди: на видатки, пов’язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та на видатки, пов’язані з окремими спеціальними заходами та програмами;

3) місця в суспільному виробництві: видатки на розвиток матеріальної та нематеріальної сфери;

4) суспільного призначення: видатки на економічний розвиток, соціально-культурні заходи, науку та освіту, зовнішньоекономічну діяльність, погашення державного боргу;

5) цільового призначення: видатки на заробітну плату, господарські витрати, ремонт;

6) форми власності суб’єктів, які здійснюють публічні витрати: на державні видатки та муніципальні;

7) джерел фінансування: на централізовані та децентралізовані видатки.

БК України чітко розмежовує видатки на здійснення повноважень (ст. 82) та дає вичерпний перелік видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (ст. 87) та відповідних видів місцевих бюджетів (статті 88–91).

Так, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління: законодавчу та виконавчу владу, Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науковотехнічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення;

5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення);

6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій;

7) освіту;

8) охорону здоров’я;

9) соціальний захист і соціальне забезпечення;

10) культуру та мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру та спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам’яток архітектури, спорудження (створення) пам’ятників і монументів державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікації та інформатики;

16) державні інвестиційні програми (проекти);

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Видатки місцевих бюджетів поділяють на три групи:

1) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, які гарантуються державою та максимально наближені до споживачів, наприклад, видатки на дошкільну освіту, первинну медико-санітарну допомогу, що надається місцевими клініками тощо. Такі видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань (ст. 88 БК України);

2) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Такі видатки фінансуються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення, АРК і міст обласного значення (ст. 89 БК України);

3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які направлені на надання соціальних послуг окремим категоріям громадян чи фінансування програм, необхідність існування яких характерна для окремих регіонів України. Такі видатки фінансуються з бюджету АРК та обласних бюджетів (ст. 90 БК України). Слід зазначити, що з бюджетів міст Києва та Севастополя можуть здійснюватися видатки, закріплені у всіх зазначених групах, що зумовлено спеціальним статусом цих адміністративно-територіальних одиниць.

Таким чином, за рахунок чіткого розмежування видатків між бюджетами забезпечується відповідність між повноваженнями на їх здійснення, закріпленням законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

2. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування

Державні та муніципальні видатки здійснюються за допомогою фінансування. Фінансування — це безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів.

Залежно від джерел фінансування розрізняють три види: бюджетне фінансування, самофінансування та кредитування.

Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск коштів за умови оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, що здійснюється на планове виконання загальнодержавних функцій, а також для утримування соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави з дотриманням режиму економії при здійсненні постійного контролю.

Суб’єкти фінансування — державні органи, підприємства, установи державної чи комунальної форм власності.

Бюджетна установа — орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок державного чи відповідного місцевого бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Принципи фінансування:

1) цілеспрямованість: всі видатки мають цільове призначення (поточні та капітальні видатки, видатки на заробітну плату, стипендію та ін.);

2) фінансування з огляду на рівень виконання робіт та послуг: відрахування коштів повинно відбуватися відповідно до фактичного виконання робіт та послуг, їх кількісних та якісних показників;

3) дотримання фінансової дисципліни та режиму економії: у процесі здійснення фінансової діяльності необхідно постійно дотримуватися принципу законності, точного та неухильного виконання встановленого порядку, строків, звітності;

4) одержання максимального ефекту за мінімальних витрат.

Витрати бюджетних установ фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань — повноважень, що надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету.

Кошти із бюджетів на функціонування бюджетних установ відпускаються на підставі планових актів — кошторисів, а їх фінансування називають кошторисно-бюджетним.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це безповоротне та безвідплатне виділення грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету на основі фінансових планів — кошторисів витрат.

Кошторис — це фінансово-плановий документ, який визначає обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний та поквартальний розподіл.

Кошторис складається зі статей, кожна з яких містить однорідну групу витрат, що мають суворо обов’язковий характер та не повинні змінюватися у зв’язку з тим, що відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Статті витрат складаються на підставі норм витрат, тобто єдиних типових показників кошторисних витрат, які можна класифікувати за відповідними групами:

1) за юридичними ознаками:

а) обов’язкові — встановлюються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та не підлягають зміненню під час використання (штати, витрати на мандрівку та ін.);

б) розрахункові (факультативні) — встановлюються бюджетними установами за узгодженням з фінансовими органами (середні витрати на розрахункову одиницю);

2) за змістом норми:

а) натуральні (матеріальні) — їх основою є розмір витрат у натуральній формі (витрати на електропостачання на квадратний метр площі) на одну розрахункову одиницю;

б) фінансові (грошові) — це матеріальна норма, яка має грошову форму;

3) за базою розрахунків:

а) узагальнені — обсяг витрат за всіма статтями витрат на відповідний виробничий показник (за профілем установи);

б) постатейні — відображають норми витрат щодо окремих статей.

Види кошторисів витрат:

1) загальні — для утримання групи однотипових установ, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями (дитячі садки, школи, бібліотеки тощо). Обсяг фінансування за статтями обов’язково розшифровується на кожну установу окремо;

2) на централізовані заходи, тобто заходи, які заплановані бюджетом та проводяться відповідним державним органом;

3) зведені — відображають обсяги фінансування для окремого органу управління;

4) індивідуальні — відображають вимоги у коштах кожної окремої бюджетної установи з урахуванням специфіки її функціонування.

Складання кошторису відбувається на підставі лімітної довідки про бюджетні асигнування, яка подається головним розпорядником бюджетних коштів протягом тижня після затвердження бюджету, з якого фінансується відповідна бюджетна установа. Кошторис бюджетної установи затверджує керівник установи вищого рівня.

Витрати бюджетних установ поділяються на такі групи:

1) капітальні — це видатки розвитку (придбання основного капіталу, капітальне будівництво тощо);

2) поточні:

а) адміністративно-господарські — витрати на утримання апарату управління, обслуговуючого персоналу, на відрядження, придбання технічного інвентаря тощо;

б) операційні — витрати, пов’язані з характером діяльності установи (придбання електронного каталога книг для бібліотеки, заробітна плата бібліотекарям тощо).

На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються:

• установи соціальної сфери;

• освітні заклади;

• установи охорони здоров’я;

• установи культури;

• установи Міністерства оборони України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України;

• органи законодавчої та виконавчої влади, суди та прокуратура.