ПЛАН

1. Поняття, предмет та метод фінансового права

2. Зв’язок фінансового права з іншими галузями права

3. Система фінансового права

4. Фінансові правовідносини

1. Поняття, предмет та метод фінансового права

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, яка складається з сукупності правових норм, що регулюють відносини в сфері фінансової діяльності.

В основу поділу права будь-якої держави на окремі галузі покладений матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються нормами відповідних галузей, тобто мова йде про предмет правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності — відносини з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для виконання функцій держави.

У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави, тому вони мають владно-майновий (грошовий) характер. З одного боку, у фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені владними повноваженнями, з іншого — органи держави, господарські організації різних форм власності, громадські організації, об’єднання громадян, окремі фізичні особи, на яких покладений обов’язок щодо внесення обов’язкових платежів до державної скарбниці чи цільового використання асигнувань, що відпускаються з державних фондів. Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Наприклад, відносини Ощадного банку (кредитного органу, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням, із приводу зберігання вільних коштів громадян, регулюється цивільним правом. Установа банку, залучивши кошти громадянина на зберігання, використовує їх для формування фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-правових відносин, які мають грошовий характер, виникають фінансові відносини. За порушення адміністративно-правового припису (наприклад, порушення правил дорожнього руху) стягується адміністративний штраф. Сума штрафу, що стягується адміністративним органом, перераховується до бюджету. На базі адміністративно-правових відносин, що мають грошовий характер, виникають фінансово-правові, оскільки гроші, що стягуються за порушення, правил дорожнього руху, направляються на формування централізованого фонду коштів.

Як вже зазначалося, фінансовими є не всі грошові відносини, а лише специфічні, які безпосередньо пов’язані з утворенням, розподілом і витрачанням державних фондів.

Як відомо, додатковою ознакою відмежування однієї галузі права від іншої є метод правового регулювання. Фінансовому праву, як й іншим публічним галузям, наприклад, адміністративному, властиві метод владних приписів, метод субординації. Фінансові правовідносини виникають тільки на основі правових актів, обсяг прав і обов’язків, як і в адміністративному праві, встановлюється лише державою. Але, на відміну від адміністративних правовідносин, учасники фінансово-правових позбавлені права оперативної самостійності.

2. Зв’язок фінансового права з іншими галузями права

Найбільш тісно фінансове право пов’язане з конституційним та адміністративним правами, які охоплюють діяльність держави загалом.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи та політичної організації суспільства, принципи діяльності держави та її органів у всіх галузях, зокрема і в галузі фінансів. Форма державного устрою, розподіл у державі влади, участь народних мас в управлінні державою, співвідношення державної влади та місцевого самоврядування — все впливає на конкретні форми фінансової діяльності.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права та обов’язки посадових осіб фінансових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встановлюють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відносини, які виникають безпосередньо під час здійснення мобілізації, розподілу та використання грошових фондів державою.

Фінансове право межує з трудовим у частині щодо регулювання відносин з приводу утворення та витрачання коштів Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування.

3. Система фінансового права

Під системою фінансового права розуміють поділ його норм за окремими фінансово-правовими інститутами відповідно до особливостей фінансових відносин, які регулюються цими нормами. Фінансове право поділяється на Загальну й Особливу частини.

Систему курсу фінансового права як навчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Найбільш доцільним є групування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.

До Загальної частини курсу фінансового права внесені питання, які стосуються всіх правових інститутів, що об’єднуються в Особливу частину: поняття, зміст і методи фінансової діяльності; зміст фінансової системи; повноваження органів держави, які здійснюють фінансову діяльність; поняття, види та методи фінансового контролю. У Загальній частині визначаються предмет і метод фінансового права, зміст, особливості й види фінансовоправових норм і фінансово-правових відносин; співвідношення фінансового права і фінансово-правової науки.

В Особливій частині курсу фінансового права норми об’єднані у розділи, які містять відповідні фінансово-правові інститути (бюджетне право, податкове право, державне кредитування та ін.). Така побудова курсу фінансового права сприяє кращому вивченню норм, які регулюють складне коло фінансових відносин, і спрямовує зусилля науковців і студентів як на дослідження загальних проблем фінансового права, так і на глибоке вивчення та удосконалення окремих його фінансово-правових інститутів, зміст яких в умовах ринкової економіки постійно змінюється.

Від системи фінансового права як галузі права слід відрізняти систему фінансового законодавства, тобто систему всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

Фінансово-правові норми — це:

- установлені державою правила поведінки учасників суспільних відносин, виражені в їх юридичних правах і обов’язках;

- установлені державою та закріплені в нормативних актах правила поведінки сторін щодо формування, розподілу та використання фондів грошових ресурсів для реалізації цілей та завдань держави;

- загальнообов’язкові приписи компетентних державних органів щодо мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі та забезпечуються примусовою силою держави.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки, встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, які виокремлюють їх зі значної кількості соціальних правил, існуючих у суспільстві.

Норми права всіх галузей — це обов’язкові правила поведінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі та вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опиняється в умовах, передбачених правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов’язки. Якщо правило, закріплене нормою, не виконується добровільно, держава примушує до цього, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов’язковий характер, забезпечений примусовою силою держави. Усі ці ознаки властиві й фінансовим правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансової діяльності та містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу порядку мобілізації, розподілу, використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Вони мають імперативний характер, оскільки вміщують веління. Але імператив має форму категоричного припису, що виключає зміну норми за волевиявленням суб’єктів правовідносин.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, ст. 67 Конституції України встановлює обов’язок щодо сплати податків і зборів у порядку та розмірах, встановлених законодавством) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи пасивна) у зобов’язуючих, забороняючих і уповноважуючих.

4. Фінансові правовідносини

Усі фінансово-правові норми реалізуються у фінансових правовідносинах, тобто юридичних формах вияву та закріплення безпосередньо фінансових відносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб’єктивні права — це належна фінансовому органу для забезпечення виконання його (тобто, держави, від імені якої він виступає) функцій та завдань міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони відносин (наприклад, платником податків). Саме обов’язки іншої сторони фінансових правовідносин є гарантією дотримання прав уповноваженого державою фінансового органу.

Юридичний обов’язок — це приписана зобов’язаному суб’єкту (платнику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт.

Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин.

Суб’єкти фінансового права — це носії передбачених фінансовоправовими нормами суб’єктивних прав та обов’язків у сфері фінансової діяльності держави.

Суб’єкти фінансових правовідносин — це реальні учасники певних правовідносин. Зазвичай розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідносин:

1) адміністративно-територіальні утворення (держава, що виступає в особі вповноважених нею органів — Верховної Ради, КМУ, Президента України, Міністерства фінансів тощо, й адміністративно-територіальні одиниці);

2) колективні суб’єкти (органи державної влади й управління, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації);

3) індивідуальні суб’єкти (фізичні особи).

Властивість юридичної чи фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов’язків з огляду на юридичні норми називають правосуб’єктністю. Саме шляхом наділення правосуб’єктністю фіксується юридичне становище особи.

Правосуб’єктність у фінансовому праві містить два елементи: можливість мати права і нести обов’язки (правоздатність) і можливість самостійного здійснення прав і обов’язків (дієздатність). Так, наприклад, ч. 2 ст. 67 Конституції України закріплює, що всі громадяни щороку зобов’язані подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законодавством. Подаючи декларацію, особа вступає у фінансові правовідносини з органами податкової служби України. Саме так ця особа вступає в конкретні фінансові правовідносини, реалізуючи надані Основним законом України права і обов’язки.

Фінансові правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти — це відповідні життєві обставини, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. До юридичних фактів у фінансовому праві належать дії (правомірні та неправомірні) та події.