ПЛАН

1. Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики.

2. Державна політика в галузі формування інформаційного суспільства.

3. Інформаційна функція держави.

4. Головні напрями здійснення інформаційної політики держави.

5. Державна політика у сфері Національної програми інформатизації: сутність та основні принципи. Основні сфери (напрями) інформатизації.

6. Мета та стратегічні завдання державної політики інформатизації.

7. Замовники та виконавці Національної програми інформатизації. Державне упорядкування у сфері інформатизації.

Ключові поняття: поняття, сутність, завдання, механізми державної політики інформатизації; інформатизація та її об’єкти; Національна програма інформатизації.

1. Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики

Щодо державної політики та державного управління право створює умови обов’язкової та можливої поведінки окремих керівників, органів, організацій, колективів та конкретних працівників, які беруть участь в інформаційній діяльності.

Важливою рисою правового регулювання суспільних відносин є реалізація активної ролі права у формуванні державної інформаційної політики, його можливостей сприяти зародженню та становленню нових правомірних відносин, звичаїв, цивілізаційних стандартів, до яких прямує законотворення (правотворення) в певній країні, допомагати зміцненню й розвиткові їх з урахуванням загальнолюдських, транснаціональних, транскордонних принципів, добрих звичаїв – норм міжнародного права.

Процес правового регулювання суспільних інформаційних відносину контексті державної інформаційної політики, як і інших суспільних відносин, можна поділити на три головні етапи:

1) етап визначення та регламентації суспільних відносин, коли на їхній основі виникають права та обов’язки у конкретних суб’єктів;

2) етап реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, коли приписи юридичних норм стосуються конкретних відносин;

3) етап контролю та координації здійснення суспільних відносин.

Цим етапам (стадіям) відповідають і такі важливі елементи правового регулювання, як юридичні норми правовідносин: акти реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків; нормативні юридичні акти, що формують правосвідомість та правову культуру і поєднані із законністю.

Слід зазначити, що за допомогою владних приписів право повинно закріплювати найпрогресивніші технології і форми самоорганізації суспільства. Так, через право прогресивні форми і технології управлінської праці можуть стати загальнообов’язковими, що сприятиме широкому впровадженню їх у різні органи управління соціальними системами.

Активна роль права в удосконаленні державної політики, управлінні суспільними відносинами зумовлює потребу його постійного розвитку, розробки нових правових норм, що відповідають об’єктивним закономірностям та прогресивним тенденціям, визначеним на глобальному рівні. У зв’язку з цим у світовій практиці спостерігаються два шляхи публічно-правового нормотворення, зокрема на рівні законотворчості, як прояву державної інформаційної політики:

- перший – фрагментарне закріплення системи юридичних норм в окремих законах (цей підхід в юридичній когнітології визначений як такий, що веде до правового хаосу);

- другий – визначення галузей законодавства і кодифікація юридичних норм законодавцем на рівні кодексів.

У різних країнах кодифіковане законодавство має різну назву. Це може бути Звід законів (наприклад, у Німеччині), Основи законодавства чи Кодекс. В окремих країнах традиційною залишається назва «Закон». Але сутність полягає зовсім не в назві, а в змісті документу. Такі законодавчі акти визначають сферу (галузь) суспільних відносин, їхній об’єкт (предмет) та взаємозв’язок з іншими галузями законодавства. Ознакою кодифікації є визначення критичної маси (множини) окремих норм права, які у своїй єдності утворюють нову, умовно автономну, якість, що не притаманна окремим нормам та іншим галузям суспільних відносин.

Виходячи з того, що право – це важливий засіб управлінського впливу в межах суспільства в цілому, а науково-технічний прогрес зумовлює зміни методів управління, виникають умови для підвищення ефективності організації управління конкретними соціальними системами. Одночасно в комплексі створюються сприятливі умови для посилення дієвості методів управління щодо культури керування соціальними системами, як удосконалення правових норм, так і засобів управління. Тим самим підвищується рівень розвитку права як загально соціального регулятора суспільних відносин.
Наприкінці 2001 р. на державному рівні було визнано, що внаслідок суб’єктивних та об’єктивних причин в Україні спостерігалося значне відставання розвитку інформаційного суспільства від темпів розвитку глобальної кіберцивілізації. Цю проблему було визначено відповідно до ст. 107 Конституції України в Указі Президента України від 6 грудня 2001 р. № 1193/ 2001. Цим Указом введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 р. «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України». Протягом останнього десятиріччя в інформаційній сфері також були видані Укази Президента України «Про Раду з питань інформаційної політики при Президентові України» від 7 березня 2007 р., Указ Президента України «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України» № 377/2008, «Про Доктрину інформаційної безпеки України» від 8 липня 2009 р. тощо.

2. Державна політика в галузі формування інформаційного суспільства

В інформаційному суспільстві політика та інформація – це взаємозалежні явища, що впливають одне на одне в процесі соціального управління. Дійсно, якість інформації та її доступність, сучасні інформаційні технології, що радикально збільшують обсяг і швидкість поширення інформації, викликають глибокі зміни в політиці конкретної держави, роблять суттєвий вплив на характер і системи владарювання (точна інформація підвищує ефективність влади, дозволяє вчасно скорегувати обраний напрямок дій, відреагувати на обставини, що знову з’явилися ).

Водночас і політичні структури впливають на інформацію, ступінь її відкритості, процеси доставки, характер передачі споживачу. Одна з найважливіших соціальних функцій влади — дозування інформації та її «пакування». На цьому засновується механізм маніпулювання громадською думкою. Найвідомішою і простою формою владного контролю над інформаційними процесами виступає цензура, коли держава за допомогою спеціально призначених та відповідальних перед ним чиновників «керує» змістом друкарських та інших інформаційних матеріалів.

Результативним засобом регуляції відносин між владою та інформацією служить право, що стримує свавілля як однієї, так і іншої сторони, що передбачає наявність для них взаємних стимулів і обмежень. Практика свідчить, що юридичний спосіб регуляції такого роду відносин найбільш ефективний і прийнятний для більшості членів суспільства. Він менше схильний до перекручування під час функціонування, його елементи загальновідомі і виключають довільні встановлення. Крім того, прийняття самих правових норм відбувається в обстановці, як правило, відкритого обговорення.

Основною метою державної політики України у сфері інформатизації є сприяння побудові сучасної ринкової економіки в нашій державі, забезпечення підвищення її конкурентоспроможності шляхом впровадження сучасних та перспективних інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності українського суспільства, з урахуванням реального стану його розвитку, а також готовності та спроможності громадян до впровадження цих технологій.

Державна політика в галузі інформаційних ресурсів повинна передбачити вирішення таких завдань:

- забезпечення умов, що гарантують реалізацію конституційних прав громадян на інформацію, задоволення їх інформаційних потреб;

- створення всіх необхідних умов для задоволення інформаційних потреб органів державної влади і суб’єктів господарювання;

- встановлення порядку формування і використання інформаційних ресурсів, що має бути обов’язковим для всіх суб’єктів інформаційних відносин в рамках єдиного інформаційного простору;

- інтеграція інформаційних ресурсів незалежно від їх відомчої належності і форм власності;

- забезпечення сумісності і взаємодії систем інформатизації на базі сучасних інформаційних технологій, міжнародних стандартів, Української системи класифікації і кодування інформації;

- визначення державних замовників, що відповідальні за створення інформаційних систем і ресурсів та за їх ефективне функціонування в єдиному інформаційному просторі;

- визначення державних органів, що відповідальні за ведення окремих інформаційних ресурсів;

- ефективне використання державними і недержавними організаціями, а також громадянами інформаційних ресурсів;

- створення ефективної системи сертифікації інформаційних технологій, продуктів і послуг та ліцензування інформаційної діяльності щодо забезпечення необхідної якості інформаційних ресурсів;

- підвищення рівня інформаційної грамотності;

- поширення і зміцнення інформаційних зв’язків між громадськими структурами, зміцнення довіри, громадської згоди і підвищення зацікавленості в колективних діях;

- забезпечення повноти, точності, достовірності і своєчасності надання інформації організаціям й громадянам, незалежно від їх територіального розміщення;

- забезпечення комплексного захисту інформаційних ресурсів, застосування ефективних засобів і методів забезпечення захисту інформації в єдиному інформаційному просторі України.

Державна політика в сфері інформатизації реалізується Держкомзв’язку України як Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації заходами, передбаченими Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.» від 9 січня 2007 р.

Основні засади передбачається реалізувати через наступні механізми:

- планування соціально-економічного розвитку України з урахуванням потреб розвитку інформаційного суспільства із зазначенням очікуваних результатів такого розвитку; розробка та прийняття відповідних державних програм для забезпечення завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні;

- забезпечення громадської дискусії щодо засад формування інформаційного суспільства в Україні з метою доведення до населення прагнень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки, об’єднань громадян щодо розвитку інформаційного суспільства як визначального чинника економічного і суспільного розвитку;

- активна міжнародна співпраця з питань інформаційного суспільства;

- гармонійне поєднання можливостей органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки;

- фінансування загальнодержавних програм, державних цільових програм з впровадження ІКТ, соціально важливих проектів, таких як забезпечення доступу до ІКТ у сільській місцевості, а також у важкодоступних районах;

- координація розробки та реалізації загальнодержавних програм, державних цільових програм та бізнес-проектів з метою зменшення інвестиційних ризиків, зниження операційних витрат;

- сприяння діяльності спеціалізованих бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур з ІКТ.

Для забезпечення реалізації Основних засад визначальне значення має політика міжнародної співпраці України та її участь у розвитку глобального інформаційного суспільства. Ця співпраця має здійснюватися з метою узгодження стратегій розвитку інформаційного суспільства, сприяння в реалізації універсального підходу до спільних дій, зменшення цифрової та інформаційної нерівності.

3. Інформаційна функція держави

Змістом інформаційної функції держави є діяльність у сфері забезпечення основних прав, свобод та відповідальності суб’єктів права, які беруть участь в інформаційних процесах та інформатизації.

Інформаційні процеси – це збір, обробка, накопичення, зберігання, пошук і поширення інформації.

Передусім держава створює правові засади і забезпечує правовий режим реалізації відносин у сфері інформаційних процесів. Зокрема, держава забезпечує: загальнодоступність інформаційних ресурсів, які не містять інформації з обмеженим доступом; захист об’єктів сфери інформатизації; достовірність, повноту та своєчасність інформації, що надається користувачеві; захист користувача (чи власника) від порушення його прав тощо.

Зміст поняття інформатизації відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації» полягає в наступному: інформатизація – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Діяльність держави у сфері інформатизації пов’язана зі створенням, розповсюдженням, використанням, зберіганням, збиранням та обробкою об’єктів сфери інформатизації, а також наданням послуг з їх використанням. До об’єктів сфери інформатизації відносяться інформаційні технології, продукти та ресурси.

Інформаційна технологія — організована сукупність інформаційних процесів, призначена для створення та використання інформаційних продуктів або надання інформаційних послуг з використанням засобів інформатизації.

Інформаційний продукт — цифрові дані, призначені для задоволення інформаційних потреб користувача, у тому числі програмний продукт.

Інформаційний ресурс — організована за єдиною технологією сукупність інформаційних продуктів, у тому числі бази даних.

Головною метою функціонального впливу держави у сфері інформатизації згідно з Національною програмою інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Завданнями державиє:

- формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

- застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

- формування системи національних інформаційних ресурсів; створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

- створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій; формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг; інтеграція України у світовий інформаційний простір.

Одним із важливих завдань держави є розробка стратегії вирішення організаційних, нормативно-правових і технологічних аспектів проблеми формування національних інформаційних ресурсів, до яких відноситься вся документована інформація, що зберігається у різних інформаційних системах (базах і банках даних, бібліотеках, архівах та ін.). Документованою вважається інформація, яка зафіксована на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати.

Для забезпечення оперативності, достовірності, доступності та конфіденційності інформації в органах державної влади, а також підвищення ефективності та досягнення якісно нового рівня прийняття рішень в системі управління країною держава має створити інтегровану інформаційно-аналітичну систему (ІІАС) органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Загальним завданням ІІАС є забезпечення умов для прийняття обґрунтованих, узгоджених та ефективних рішень на всіх рівнях органів державної влади. Важливим також є: розширення та підвищення достовірності та оперативності джерел та обсягів інформації, що надходить до органів державної влади і виходить з них; відповідність інформації міжнародним стандартам; захист державних інтересів щодо зберігання, режиму доступу та розповсюдження інформації органів державної влади та ін.

Отже, розвиток теоретичних уявлень про подальшу еволюцію суспільних процесів дає підстави стверджувати про: можливість застосування критерію поділу прав людини на окремі сфери для з’ясування змістовно-сутнісного наповнення поняття видів і меж реалізації функцій держави; формування окремої галузі права та відповідної функції держави по забезпеченню цих прав.

4. Головні напрями здійснення інформаційної політики держави

Державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про інформацію» головними напрямами державної інформаційної політики є:

- забезпечення доступу кожного до інформації;

- забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;

- створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

- забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;

- створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування;

- постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;

- забезпечення інформаційної безпеки України;

- сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

5. Державна політика у сфері національної програми інформатизації: сутність, сфера дії та основні принципи. Основні сфери інформатизації.

Державна політика у сфері інформатизації України визначається двома базовими законами: Законом України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 р. та Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р.

Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов’язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації.

Національна програма інформатизації включає:

- Концепцію Національної програми інформатизації;

- сукупність державних програм з інформатизації;

- галузеві програми та проекти інформатизації;

- регіональні програми та проекти інформатизації;

- програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.

Державна політика у сфері інформатизації охоплює всі ділянки життєдіяльності людини, суспільства і держави: організаційно-правову, економічну, фінансову, адміністративну, науково-технічну, промислову, соціальну, освітню, міжнародну й інформаційної безпеки. Вона визначає основи усіх видів інформаційних відносин, що виникають у процесі побудови і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Сфера дії Закону України «Про Національну програму інформатизації» поширюється на відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації. До суб’єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються зазначеним Законом, належать:

- замовники робіт з інформатизації;

- виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації;

- організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації;

- користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.

Державна політика у сфері інформатизації охоплює всі ділянки життєдіяльності людини, суспільства і держави: організаційно-правову, економічну, фінансову, адміністративну, науково-технічну, промислову, соціальну, освітню, міжнародну й інформаційної безпеки. Вона визначає основи усіх видів інформаційних відносин, що виникають у процесі побудови і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Основні види діяльності держави у сфері інформатизації:

- забезпечення інформаційних прав людини й основоположних свобод;

- забезпечення балансу інформаційних прав людини, суспільства і держави;

- створення, збереження, використання і поширення інформаційних ресурсів економічного, екологічного, фінансового, інформаційного й іншого призначення;

- охорона і захист інформаційних ресурсів та інформаційних послуг;

- підтримка інформаційної безпеки держави;

- експертиза проектів інформаційних систем і мереж;

- наукові дослідження і конструкторські розробки у сфері інформатизації;

- підготовка та підвищення кваліфікації кадрів для сфери інформатизації;

- освітня робота у сфері інформатизації.

Державна політика у сфері інформатизації є складовою соціально-економічної політики держави в цілому та засновується на наступних принципах:

1) відкритість і загальнодоступність інформаційних ресурсів у межах конституційних прав і свобод, що в свою чергу передбачає:

- надання права кожному громадянину ознайомлюватися в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, установах і організаціях усіх форм власності з відомостями, що не є державною або іншою захищеною законом таємницею;

- дотримання конституційного права кожної людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір;

2) забезпечення охорони і захисту права власності на інформаційні ресурси;

3) забезпечення охорони і захисту авторського, патентного та інших прав на засоби інформаційного, лінгвістичного, програмного, науково-методичного й іншого видів забезпечення сфери інформатизації як об’єктів інтелектуальної власності;

4) розвиток сумлінної конкуренції і забезпечення рівності в правах усіх суб’єктів інформаційного ринку;

5) вирішення задач інформаційної безпеки держави;

6) гармонізація національного законодавства із законодавством інших країн і міжнародним правом у сфері інформатизації.

Відповідно до Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» основними сферами, на які спрямовані процеси інформатизації є:

- стратегічні напрямки розвитку державності, безпеки та оборони;

- процеси соціально-економічного розвитку;

- пріоритетні галузі економіки;

- фінансова та грошова систем, державного фінансово-економічного контролю;

- соціальна сфера;

- галузь екології та використання природних ресурсів;

- сфера науки, освіти і культури;

- сфера міжнародного співробітництва.

6. Мета та стратегічні завдання державної політики інформатизації

Метою державної політики інформатизації є створення сучасної інформаційної інфраструктури для раціонального використання науково-технічного і промислового потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, сприяння економічному та соціальному розвитку держави, забезпечення повноправної участі України в міжнародних програмах розвитку.

Головною метою Національної програми інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Стратегічні завдання державної політики інформатизації – це сукупність способів вирішення задач, що розглядаються предметом інформатизації на певному історичному етапі.

Програма спрямована на вирішення таких основних стратегічних завдань:

1) формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

2) застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

3) формування системи національних інформаційних ресурсів;

4) створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

5) створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

6) підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

7) формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

8) інтеграція України у світовий інформаційний простір.

Державна політика у сфері інформатизації передбачає також нормативно-правове упорядкування інформаційних відносин щодо діяльності осіб, суспільства і держави у будь-якій галузі господарства стосовно формування та продажу на ринку інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів та інформаційних послуг за допомогою комп’ютерних інформаційних систем і електронних телекомунікаційних мереж.

7. Замовники та виконавці Національної програми інформатизації. Державне упорядкування у сфері інформатизації

Державна політика в інформаційній сфері є основою функціонування інформації – реалізації права на пошук, отримання, передачу та використання інформації, зафіксованих у Загальній декларації прав людини та у Конституції України. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни і тому потребує особливої уваги. Від рівня керованості національним інформаційним простором залежить стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки України.

Під керованістю розуміється сучасний рівень управління галуззю, що зумовлений, насамперед, гармонізацією вітчизняного законодавства щодо інформаційної сфери з міжнародно-правовими нормами, європейськими стандартами та національними традиціями.

Державна інформаційна політика є важливою складовою зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Ця галузь має бути цілісною, концептуально вивіреною та перспективною, а також незалежною від тимчасових факторів, особистих уподобань і уявлень.

Відповідно дост. 10 Закону України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 р. замовниками Національної програми інформатизації є Генеральний державний замовник Національної програми інформатизації та державні замовники окремих завдань (проектів) інформатизації цієї Програми.

Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації є центральний орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України.

Державними замовниками окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державних замовників окремих завдань (проектів) затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника.

Державні замовники на конкурсних засадах визначають виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, забезпечують фінансування, керівництво та контроль виконання робіт за цими завданнями (проектами).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації» від 31 серпня 1998 р. виконання Національної програми інформатизації передбачає реалізацію комплексу заходів (завдань та проектів), спрямованих на розроблення нормативно-правових, методичних, нормативно-технічних документів з інформатизації та на виконання робіт, пов’язаних з розробленням концепцій, технічних завдань, технічних та пілотних проектів із створення систем і засобів інформатизації, та робіт, пов’язаних з їх впровадженням, експлуатацією тощо.

Виконавцями завдань та проектів Національної програми інформатизації можуть бути підприємства, установи, організації всіх форм власності.

Державне упорядкування у сфері інформатизації відповідно до ст. 6 Закону України «Про Національну програму інформатизації» здійснюється шляхом реалізації відповідних функцій, а саме:

1) захист авторського права на бази даних і програми, створені для потреб інформатизації та особистої інформації;

2) встановлення стандартів, норм і правил використання засобів інформатизації;

3) забезпечення доступу громадян та їх об’єднань до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до інших джерел інформації;

4) визначення пріоритетних напрямів інформатизації з метою подальшої її підтримки шляхом державного фінансування та пільгового оподаткування;

5) інформатизацію науки, освіти, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, пріоритетних галузей економіки;

6) підтримку вітчизняного виробництва програмних і технічних засобів інформатизації;

7) підтримку фундаментальних наукових досліджень для розроблення швидкісних математичних і технічних засобів обробки інформації;

8) забезпечення підготовки спеціалістів з питань інформатизації та інформаційних технологій;

9) організацію сертифікації програмних і технічних засобів інформатизації;

10) державне регулювання цін і тарифів на використання телекомунікаційних та комп’ютерних мереж для потреб інформатизації у бюджетній сфері;

11) забезпечення інформаційної безпеки держави.

Контрольні питання:

1. Процес правового регулювання суспільних інформаційних відносин.
2. Державна політика в контексті формування інформаційного суспільства.
3. Основні завдання державної політики в галузі формування інформаційного суспільства.
4. Механізми, за допомогою яких відбувається процес державної інформаційної політики.
5. Інформаційна функція держави.
6. Поняття інформатизації.
7. Об’єкти, які відносяться до сфери інформатизації.
8. Поняття державної інформаційної політики.
9. Головні напрями здійснення інформаційної політики держави.
10. Національна програма інформатизації.
11. Учасники процесу Національної інформатизації.
12. Основні види діяльності держави у сфері інформатизації.
13. Принципи державної політики у сфері інформатизації.
14. Мета та стратегічні цілі державної політики інформатизації.
15. Замовники та виконавці Національної програми інформатизації.
16. Державне упорядкування у сфері інформатизації.