ПЛАН

1. Сутність та зміст інформаційного права, як комплексної галузі суспільних відносин.

2. Сутність та зміст інформаційного права, як науки.

3. Сутність та зміст інформаційного права, як навчальної дисципліни.

4. Концептуальні підходи щодо формування змісту та структури інформаційного права.

5. Методологія інформаційного права.

6. Взаємозв’язок інформаційного права з іншими галузями права та його місце серед них.

Ключові поняття: поняття, функції, система, методи інформаційного права; інформаційне право як наука і навчальна дисципліна.

1. Сутність та зміст інформаційного права, як комплексної галузі суспільних відносин

Інформаційне право є молодою галуззю права, яка сформувалася на межі інформатики й права. Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох аспектах: об’єктивному й суб’єктивному.

В об’єктивному розумінні інформаційне право – це врегульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об’єктом яких є інформація.

У суб’єктивному розумінні інформаційне право – це комплекс прав й обов’язків суб’єктів суспільних відносин щодо інформації.

Зараз інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Виникла нова концепція формування змісту галузей права: створення міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базуються на основних інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового й кримінального). У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище – міжгалузевий комплексний інститут права. Така концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте активно застосовується у правотворенні. Приклад реалізації цієї концепції можна знайти у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» від 13 січня 2011 р., де у ч. 1 ст. 27 зазначено: «Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України».

Провідні дослідники інформаційного права обґрунтовують власну концепцію формування галузі інформаційного права як групи правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають з приводу встановлення режимів і параметрів суспільного обороту інформації, правового статусу, поведінки і зв’язків суб’єктів інформаційних процесів. Основу інформаційного права складають інформаційні права й свободи. Звідси виділяють такі функції інформаційного права:

1) нормативна – визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин;

2) комунікативна – зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права;

3) регулятивна – визначення прав й обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних відносин;

4) охоронна – встановлення гарантій і меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

5) захисна – визначення правових умов, процедур і суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень, а також відповідальності за них згідно з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;

6) інтегративна – системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні у різних підсистемах права (щодо інформаційного права вона є з’єднувальною ланкою між провідними традиційними галузями права).

Система інформаційного права структурно поділяється на дві частини:

- загальна;

- особлива.

У загальній частині наводяться норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми й методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері. Викладається зміст предмета й методу правового регулювання інформаційних відносин, дається характеристика джерела інформаційного права.

Особлива частинамістить дві групи інститутів інформаційного права, в яких згруповано близькі за змістом інформаційні правові норми. Інститути, що мають норми, які регулюють суспільні відносини в сфері обороту відкритої загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності щодо інформаційних об’єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної і архівної справи), і інститути інформації з обмеженим доступом (інститути державної й комерційної таємниці, інститут персональних даних). Наявність таких інститутів не виключає їх доповнення новими інститутами (банківської, службової таємниці й ін.).

2. Сутність та зміст інформаційного права, як науки

Об’єкт і предмет інформаційного права, як науки визначається відповідно до суті інформаційного законодавства й практики розвитку нових суспільних відносин щодо інформації.

Об’єкт – суспільні інформаційні відносини.

Провідний предмет (об’єкт) суспільних інформаційних відносин – інформація.

Безпосередніми предметами є конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності й технологій об’єктивізації відомостей, даних, сигналів, кодів тощо.

Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати наступні частини:

1) загальну – визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб’єкти та об’єкти інформаційних правовідносин; принципи інформаційних правовідносин; система правового регулювання інформаційних правовідносин; провідні інститути інформаційних правовідносин;

2) особливу – досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних правовідносин, а також інститути, котрі зароджуються щодо основних прав та обов’язків у інформаційній сфері осіб (людини та юридичних осіб), суспільства, держави;

3) спеціальну – досліджує окремі суспільні відносини, які виникають, здійснюються та припиняються в ході інформаційної діяльності, технологій її об’єктивізації.

3. Сутність та зміст інформаційного права, як навчальної дисципліни

Як навчальна дисципліна інформаційне право – це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і практики регулювання суспільних відносин, об’єктом яких є інформація.

Зміст та завдання навчальної дисципліни «Інформаційне право» визначаються залежно від напрямку освіти, фахового спрямування підготовки кадрів, кількості навчального часу, що відводиться на навчальну дисципліну та відповідно до структури науки інформаційного права.

Завдання навчального курсу має наступні напрямки:

1. Теоретичне визначення в основах системи правовогорегулювання соціальних інформаційних відносин.

2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права, його зв’язку з іншими традиційнимиінститутами і галузями права.

3. Формування у студентів навичок щодо застосуваннянорм інформаційного права в майбутній практичній діяльності.

Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою як система права виокремлюється міжгалузевий комплексний інститут в інститутах традиційних галузей публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.

Окремий аспект визначається щодо міжнародного інформаційного права як відносно автономного інституту міжнародного публічного та приватного права.

4. Концептуальні підходи щодо формування змісту та структури інформаційного права

Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права.

Побутує думка, що інформаційне право – це комплексна галузь права, яка має спеціальний предмет – суспільні інформаційні відносини. Така позиція ґрунтується на теоретичних положеннях, сформованих такими вченими, як В.К. Райхер, Ю.К. Толстой, О.С. Іоффе, М.Д. Шаргородський та на основі праць О. А. Красавчикова. За цією концепцією право умовно по­діляється на основні та комплексні галузі.

Не сприймають такого підходу прихильники іншої концепції, один з представників якої — Л.С. Галесник. Ще у 1957 р. він зазначав, що прямування таким шляхом може призвести до трамвайно-тролейбусного, банно-прального, бака­лійно-гастрономічного права і т. п. Як контраргумент можна зазначити, що за цією концепцією припиняється розвиток права і, відповідно, – розвиток суспільних відносин. У соціальній природі такого, звичайно, не може бути. Практика правотворення свідчить, що не може бути безмежного творення права на основі автономного галузевого законодавства.

У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базуються на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального). За цією концепцією право розглядається як велика складна соціальна гіперсистема.

У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище – міжгалузевий комплексний інститут права.

Названа концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте актив­но застосовується у правотворенні. Приклад реалізації цієї концепції в інформаційному праві можна знайти у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» від 13 січня 2011 р., де у частині першій ст. 27 зазначено: «Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України». Це свідчить про те, що інформаційне право базується на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального).

5. Методологія інформаційного права

Як і будь-яка галузь права, інформаційне право має свої методи.

Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.

Методи інформаційного права визначають те, яким чином або способом регулюється суспільно-політичне і правове життя в інформаційній сфері і як пізнається інформаційне право як наука. Методи зумовлюються предметом самого інформаційного права, що, безумовно, є об’єктивним фактором. Методи інформаційного права визначаються також залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних право­вих нормах; як навчальної дисципліни.

Досить розповсюдженою є наступна класифікація методів будь-якої галузі права:

1) загальні методи, які властиві багатьом юридичним наукам;

2) приватні методи, які використовуються в конкретній галузі права.

Всі методи інформаційного права можна поділитина дві групи:

1) методи вивчення (або пізнання) інформаційного права;

2) методи безпосередньо правового регулювання інформаційного права.

Методи вивчення інформаційного правапередбачають наявність суб’єктивного фактора: для кожної теоретично розробленої доктрини важливо, яким саме чином або способом вивчаються окремі положення інформаційного права, основні його інститути, проблеми і явища.До загальних методів в цій групі слід віднести історичний, порівняльний методи, метод всебічності, пізнання, сходження від абстрактного до конкретного. Особливо слід виділити метод абстрагування. До приватнихметодів вивчення інформаційного права необхідно віднести метод системного підходу та аналізу практики, тому що саме вони дозволяють розглядати інформаційне право як сукупність основоположних принципів політичного устрою держави.

Методи правового регулювання інформаційного праватакож можна умовно розділити на загальні та приватні. Оскільки діяльність з інформацією взагалі та інформаційне право зокрема тісно взаємодіють з іншими галузямиправа, то до загальних методів правового регулювання можна віднести такі як метод рівноправності сторін, влади та підпорядкування, самоврядування, а також методи з регулювання діяльності учасників інформаційного обміну (диспозитивний, імперативний). Окремі методи даної групи включають в себе методи делегування, рекомендації та санкціонування.

Крім наведеної класифікації, слід зазначити, що провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.

Значний вплив на формування методології інформаційного права має інформатика – наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автоматизації їх на основі комп’ютерних технологій та технологій зв’язку.

Серед них можна назвати методи формування гіперсистем, алгоритмізації, комп’ютерного моделювання, прикладного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.

На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформатика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.

6. Взаємозв’язок інформаційного права з іншими галузями права та його місце серед них

Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об’єкт дослідження якої — це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьогодні інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної науки: господарського, підприємницького і комерційного пра­ва, права інтелектуальної власності тощо.

Водночас, положення інформаційного права та правової інформатики впливають на формування нових інсти­туцій у провідних галузях права, зокрема щодо з’ясування сутності нових соціальних явищ інформаційного суспільства (правове регулювання).

Міжгалузевий зв’язок інформаційного права визначається за юридичною доктриною поділу права на галузі права. Інформаційне право є комплексною галуззю права, яка розвивається на межі конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права і ряду інших (комплексних) галузей права.

Інформаційне право тісно переплітається з різними міжгалузевими комплексними інститутами: правом власності та його складовою – правом інтелектуальної власності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо.

Контрольні питання:

1. Поняття та сутність інформаційного права.
2. Основні функції інформаційного права.
3. Поняття системи інформаційного права та її структура.
4. Сутність інформаційного права, як науки.
5. Об’єкт і предмет інформаційного права, як науки.
6. Основні структурні частини інформаційного права, як науки.
7. Інформаційне право як навчальна дисципліна.
8. Наукові концепції щодо формування та змісту інформаційного права.
9. Методи інформаційного права: поняття та основні види.
10. Взаємозв’язок інформаційного права з іншими галузями права.