Тема 8. Відповідальність у міжнародному праві | Jure
 EXMO affiliate program

Тема 8. Відповідальність у міжнародному праві

ПЛАН

1. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності.

2. Види та форми міжнародно-правової відповідальності.

3. Реалізація міжнародно-правової відповідальності.

 1. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності

Існування інституту міжнародно-правової відповідальності є необхідною передумовою функціонування міжнародного права, забезпечення миру та світового правопорядку.

Міжнародно-правова відповідальність – це обов’язок суб’єкта міжнародного права усунути шкоду, заподіяну іншому суб’єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародно-правового зобов’язання, а у випадках, передбачених міжнародним договором, – також і шкоду, заподіяну правомірними діями.

Незважаючи на те, інститут міжнародної відповідальності є одним із найдавніших інститутів міжнародного права, його норми і досі не кодифіковані.

Починаючи з 1956 р. Комісія міжнародного права за дорученням Генасамблеї ООН проводить роботу по укладенню уніфікованої кодексу міжнародно-правової відповідальності. З 1980 р. Комісією проводиться робота щодо прийняття конвенції про відповідальність за дії, не заборонені міжнародним правом. На жаль, досі ці конвенції не прийняті.

Норми про міжнародно-правову відповідальність містяться у різних галузях міжнародного права, зокрема у праві міжнародних договорів, праві міжнародних організацій, праві міжнародної безпеки, міжнародному гуманітарному праві тощо.

Основним джерелом норм, які стосуються міжнародно-правової відповідальності, є звичай, крім того, різними міжнародними договорами закріплюються норми, що стосуються відповідальності за ті чи інші види правопорушень чи регламентують застосування відповідальності в певних сферах міжнародних відносин. Наприклад, ст. 39-41 Статуту ООН передбачають загальну процедуру реалізації за такий вид міжнародного правопорушення, як посягання на мир і міжнародну безпеку, Конвенція ООН з морського права 1982 р. регламентує застосування відповідальності за морські правопорушення. Однією з тенденцій сучасного міжнародного права є досить детальне врегулювання засобів міжнародної відповідальності за екологічні правопорушення. Зокрема, це стосується Віденських конвенцій про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р. та 1997 р., Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за забруднення моря нафтою 1969 р., Протоколу про відповідальність та компенсацію за шкоду, заподіяну внаслідок транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх видалення 2000 р. та ін.

Суб’єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути лише суб’єкти міжнародного публічного права, тобто держави та міжнародні міжурядові організації. У науці міжнародного права та практиці міжнародних відносин виділяються дві групи суб’єктів відносин, пов’язаних з реалізацією відповідальності. Першу групу складають суб’єкти міжнародного правопорушення, а другу – суб’єкти міжнародних претензій.

Суб’єктами міжнародного правопорушення є міжнародні організації та держави-правопорушники, які безпосередньо несуть міжнародно-правову відповідальність. Суб’єктами міжнародних претензій виступають держави та міжнародні організації, які вимагають відшкодування заподіяної шкоди або застосовують певні заходи щодо держави-правопорушники. Характерною особливістю міжнародно-правової відповідальності є те, що суб’єктом міжнародної претензії може стати не лише держава (міжнародна організація), якій заподіяно шкоду, а й міжнародне співтовариство в цілому чи треті держави (їх групи).

Специфічні особливості має міжнародна відповідальність федеративних держав та міжнародних організацій. За загальним правилом, суб’єкти федерації не мають міжнародної правосуб’єктності, тому не можуть бути і суб’єктами міжнародної відповідальності, тобто суб’єктом відповідальності є сама федерація. Якщо ж згідно із національним законодавством суб’єкти федерації наділяються певним обсягом міжнародної правоздатності і можуть самостійно приймати участь у міжнародних зносинах, відповідальність за правопорушення, вчинені суб’єктом федерації, несуть одночасно і суб’єкт федерації, і сама федерація. Особливістю матеріальної відповідальності міжнародних організацій є те, що при заподіянні організацією шкоди вона компенсується за рахунок коштів цих організацій. А оскільки ці кошти складаються із внесків держав-учасниць, то фактично матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну міжнародною організацією, несуть її члени в межах зроблених внесків. Зокрема, такий механізм матеріальної відповідальності міжнародних організацій передбачено Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіну космічними об’єктами, 1972 р. та Віденських конвенціях про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р. та 1997 р.

У виняткових випадках міжнародну кримінальну відповідальність можуть нести і фізичні особи. Така відповідальність вперше була передбачена у Статуті Міжнародного військового трибуналу для покарання головних воєнних злочинців європейських країн 1945 р. (Нюрнберзький трибунал) та Статуті Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу 1946 р. (Токійський трибунал). Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб також передбачена Конвенцією про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 р., Римським статутом Міжнародного кримінального суду 1998 р. та деякими іншими документами. Особливістю міжнародної кримінальної відповідальності, зокрема, за злочини геноциду, злочини проти миру і безпеки, є і те, притягнення до такої відповідальності фізичної особи не перешкоджає наступному притягненню до міжнародної відповідальності і держави, яка прямо чи опосередковано цим злочинам сприяла.

Міжнародно-правова відповідальність настає за наявності передбачених міжнародним правом підстав, серед яких виділяють юридичні, фактичні та процесуальні підстави.

Юридичні підстави відповідальності – це сукупність юридично обов’язкових міжнародно-правових актів, на підставі яких певне діяння кваліфікується як міжнародне правопорушення. Ці підстави можуть закріплюватися у міжнародних договорах, звичаях, рішеннях міжнародних судових установ, односторонніх зобов’язаннях держави тощо.

Фактичною підставою відповідальності є міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія чи бездіяльність) суб’єкта міжнародного права, що порушує норми міжнародного договору чи звичаю і наносить іншому суб’єкту, групі суб’єктів чи усьому міжнародному співтовариству матеріальну або нематеріальну шкоду.

Під діянням суб’єкта міжнародної відповідальності слід розуміти дії, бездіяльність, рішення та інші акти органів чи посадових осіб цього суб’єкта (держави, міжнародної організації). У міжнародному праві склалася презумпція, згідно з якою держава несе відповідальність за будь-які діяння її органів, посадових осіб, а також військовослужбовців.

Ознаками міжнародного правопорушення є:

· протиправність діяння;

· шкода, заподіяна іншому суб’єкту міжнародного права, їх групі чи міжнародному співтовариству в цілому. Шкода може бути як матеріальною (територіальні чи майнові втрати, збитки, упущена вигода), так і нематеріальною (приниження честі, гідності та престижу держави чи міжнародної організації);

· причинний зв’язок між діянням та заподіяною шкодою;

· вина. Щоправда, ця ознака не є обов’язковою, оскільки у випадках, передбачених міжнародними договорами, наприклад, Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіну космічними об’єктами, 1972 р., відповідальність може наставати і без вини.

Процесуальні підстави відповідальності – це винесене компетентним органом з дотриманням встановленої процедури рішення про застосування до міжнародної організації чи держави-правопорушника заходів міжнародної відповідальності. У деяких випадках ця процедура детально врегульована нормами міжнародного права, зокрема Статутом ООН, Римським статутом Міжнародного кримінального суду і т.п., а в інших – повністю визначається органом, що застосовує заходи відповідальності.

 2. Види та форми міжнародно-правової відповідальності

У доктрині міжнародного права існує декілька підходів до поділу відповідальності на види. Зокрема, за ознакою ступеня шкідливості міжнародного правопорушення виділяються міжнародна кримінальна та міжнародна деліктна відповідальність, залежно від підстав виникнення відповідальності розрізняється договірна та позадоговірна відповідальність і т.д. Найбільш поширеним у практиці міжнародних відносин є поділ відповідальності залежно від її змісту на нематеріальну (політичну) та матеріальну.

Нематеріальна (політична) відповідальність, як правило, настає за приниження честі, гідності та престижу потерпілої сторони (держави чи міжнародної організації).

Матеріальна відповідальність настає удвох випадках – коли правопорушення заподіяло матеріальну шкоду іншим суб’єктам або коли така шкода заподіяна правомірними діями.

Спеціальним різновидом матеріальної відповідальності є об’єктивна матеріальна відповідальність, тобто відповідальність за правомірні дії. Зміст такої відповідальності полягає, з одного боку, в обов’язку держави на підставі міжнародних договорів чи рішень міжнародних судових органів відшкодувати шкоду, заподіяну їх правомірною діяльністю, а з іншого – у праві потерпілих сторін вимагати відшкодування такої шкоди. Відповідальність за правомірні дії передбачається Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіну космічними об’єктами, 1972 р., Конвенцією про відповідальність перед третьою стороною в області ядерної енергії 1960 р., Конвенцією ООН з морського права 1982 р. та низкою інших договорів. Так, наприклад, ст. 110 Конвенції ООН з морського права 1982 р. передбачає право військового судна здійснювати у відкритому морі огляд торгового судна, якщо є підозра, що воно займається піратством чи работоргівлею. Якщо підозра виявиться необґрунтованою, зупиненому судну мають бути відшкодовані будь-які збитки чи інша шкода.

Слід мати на увазі, що матеріальна та нематеріальна відповідальність може застосовуватися одночасно за вчинення одного правопорушення. Крім того, ці види міжнародної відповідальності можуть взаємно перехрещуватися – за заподіяння нематеріальної шкоди може наставати матеріальна відповідальність і навпаки.

Форми міжнародно-правової відповідальності – це конкретні способи, за допомогою яких реалізуються заходи міжнародної відповідальності.

Виділяються такі форми нематеріальної (політичної) відповідальності:

1) ресторація – відновлення державою-правопорушницею колишнього стану (status quo) і ліквідація нею усіх несприятливих наслідків. Прикладом такої форми відповідальності може бути звільнення окупованої території та відновлення попередньої лінії державного кордону;

2) ординарна сатисфакція – задоволення нематеріальних вимог потерпілої сторони щодо відшкодування шкоди, заподіяної її честі, гідності та політичним інтересам. Як правило, сатисфакція полягає у формі вибачень, офіційного вираження жалю чи співчуття, запевнення у тому, що подібні правопорушення не повторяться у майбутньому і т.п.;

3) надзвичайна сатисфакція – тимчасове обмеження суверенітету і міжнародної правосуб’єктності держави-правопорушниці. Наприклад, згідно з Декларацією про поразку Німеччини та Рішенням Берлінської (Потсдамської) конференції Німеччина була зобов’язана визнати верховну владу Контрольного комітету замість утворення власного уряду;

4) репресалії – примусові заходи, що здійснюються державою, права та інтереси якої були порушені, щодо держави-правопорушниці. До таких заходів можуть бути віднесені індивідуальна та колективна самооборона, затримання судна за незаконний вилов риби тощо;

5) реторсії – акції у відповідь на недружні дії, що не мають ознак міжнародного правопорушення, наприклад, тимчасове відкликання свого посла внаслідок недружніх заяв з боку країни його перебування;

6) санкції – колективні дії, які застосовуються щодо держав, котрі своїми діями створюють загрозу миру, міжнародній безпеці чи порушують права і свободи людини. Як правило, санкції застосовуються на підставі рішення Ради Безпеки ООН. Санкції можуть бути економічними (повне чи часткове зупинення економічних відносин, припинення функціонування комунікацій тощо), політичними (оголошення бойкоту), військовими (демонстрація сили, військова блокада, застосування військової сили), дипломатичні (розірвання дипломатичних відносин) та ін.;

7) виключення держави зі складу міжнародної організації за вчинення державою дій, несумісних з принципами та завданнями відповідної міжнародної організації.

Формами матеріальної відповідальності є:

1) реституція – відновлення матеріального стану, що існувало до вчинення правопорушення, яке здійснюється шляхом повернення неправомірно вилученого майна. Особливістю реституції як форми міжнародно-правової відповідальності є те, поверненню підлягає не лише майно, незаконно вилучене правопорушником, а й майно, яке з різних причин опинилося у володінні третіх осіб;

2) субституція – передача потерпілому суб’єкту майна, рівноцінного втраченому, знищеному чи пошкодженому за значенням та вартістю;

3) ординарна репарація – грошова чи натуральна компенсація збитків потерпілої сторони. Така репарація найчастіше здійснюється шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг тощо;

4) надзвичайні репарації – обмеження права держави-правопорушника вільно розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою таких репарацій є не лише компенсація матеріальних збитків, а й ліквідація факторів, що сприяють вчиненню міжнародних правопорушень;

5) анексія – насильне приєднання території однієї держави чи її частини до території іншої держави;

6) контрибуція – виплата переможеною стороною державі-переможцю витрат, пов’язаних із веденням війни, незалежно від того, з чиєї ініціативи війна була розпочата.

Анексія та контрибуція як форми міжнародної відповідальності можуть розглядатися лише в історико-правовому аспекті, оскільки сучасним міжнародним правом розглядаються як незаконні (суперечать нормам jus cogens) і не застосовуються. Востаннє анексія була застосована за рішенням Потсдамської конференції 1945 р., коли до СРСР було приєднане місто Кенігсберг та прилеглий до нього район Східної Прусії. Контрибуція перестала застосовуватися уже після першої світової війни.

 3. Реалізація міжнародно-правової відповідальності

Наведені вище форми нематеріальної та матеріальної міжнародної відповідальності можуть реалізовуватися міжнародною організацією чи державою-правопорушником добровільно або із застосуванням до неї примусових заходів з боку потерпілих суб’єктів, їх груп чи міжнародного співтовариства в цілому.

У випадку встановлення факту порушення своїх прав чи інтересів потерпіла сторона має пред’явити претензію правопорушнику. Право пред’явлення претензії належить лише потерпілій стороні і іншими (третіми) особами реалізованим бути не може. Однак у випадку вчинення міжнародного злочину вважається, що шкода заподіюється усьому міжнародному співтовариству, тому право пред’явлення претензії може реалізуватися будь-якою державою, міжнародною організацією або їх групою.

Претензія може виражатися у формі усної чи письмової заяви уповноваженого органу або посадової особи потерпілої держави, у формі дипломатичної ноти або офіційного письмового звернення уповноважених органів потерпілого суб’єкта до міжнародних організацій (найчастіше – до ООН та ОБСЄ) чи міжнародного співтовариства.

У міжнародному праві розроблено інститут обставин, що звільняють від відповідальності. Вони поділяються на дві групи обставин – обставини, що виключають виникнення відповідальності, та обставини, що виключають застосування відповідальності.

Обставини, що виключають виникнення відповідальності – це передбачені нормами міжнародного права випадки, в яких діяння держави (міжнародної організації), хоча і має ознаки правопорушення, але визнається правомірним і не тягне відповідальності.

У сучасному міжнародному праві до обставин, що виключають виникнення відповідальності, відноситься:

1) згода потерпілої сторони може виключати міжнародно-правову відповідальність лише за умови, що така згода є юридично дійсною, тобто не є результатом обману, помилки, підкупу чи насилля. Крім того, згода потерпілої сторони не може розглядатися як обставина, що виключає відповідальність, якщо внаслідок цього було порушено норми jus cogens;

2) контрзаходи – дії однієї держави, що вчиняються нею у відповідь на протиправне діяння іншої держави;

3) самооборона. Критерії законності самооборони передбачені ст. 51 Статуту ООН. Зокрема, такими критеріями є: має відбутися збройний напад, самооборона має бути застосована до застосування заходів Радою Безпеки ООН, про застосування самооборони має бути негайно повідомлено Раду Безпеки ООН;

4) форс-мажор та непередбачений випадок – порушення норм міжнародного права під дією непереборної сили чи непередбаченої обставини, які не піддаються контролю з боку держави чи міжнародної організації і зумовлюють неможливість виконання ними своїх зобов’язань;

5) крайня необхідність, тобто застосування шкоди правам та законним інтересам потерпілого суб’єкту з метою відвернення небезпеки, що загрожує правам та законним інтересам інших осіб, якщо ця небезпека не могла бути усунута іншим шляхом і при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Обставини, що виключають застосування міжнародної відповідальності, не усувають протиправності вчиненого державою чи міжнародною організацією діяння, проте фактично унеможливлюють реалізацію відповідальності. До таких обставин, зокрема, відносяться припинення (ліквідація) потерпілого суб’єкта чи правопорушника, якщо у них немає правонаступників, втрата чи знищення майна, що є предметом реституції, якщо зміст відповідальності не допускає заміни цього майна подібним чи відшкодування у грошовій формі тощо.




Залишити коментар

Ви повинні увійти, щоб мати можливість залишати коментарі.