Тема 3. Правове регулювання фінансового контролю | Jure


Тема 3. Правове регулювання фінансового контролю

ПЛАН

1. Поняття та види фінансового контролю

2. Методи фінансового контролю

3. Незалежний фінансовий контроль

1. Поняття та види фінансового контролю

Обов’язковою умовою функціонування фінансової системи є фінансовий контроль. Будучи елементом єдиного механізму державного контролю, фінансовий контроль є однією з форм управлінського процесу. Контроль є невід’ємною частиною регулюючого механізму, однією з форм зворотних зв’язків, коли управляючий суб’єкт, одержуючи інформацію про стан фінансової системи, оцінює її та виносить рішення про необхідні заходи. Аналіз контрольних дій дає можливість визначити резерви та перспективи розвитку системи загалом, ефективність управлінських рішень. Фінансова система, її елементи, маючи складну структуру, обов’язково припускають використання ефективного, діючого контролю.

Фінансовий контроль як елемент управління припускає декілька аспектів:

• по-перше, це контроль за фінансовою та господарською діяльністю господарюючих суб’єктів;

• по-друге, це регламентована нормами права діяльність господарюючих суб’єктів, контролюючих суб’єктів, пов’язана з рухом централізованих і децентралізованих фондів;

• по-третє, це засіб забезпечення законності у фінансовій діяльності.

Фінансовий контроль є формою реалізації контрольної функції фінансів, що відображає й уточнює всі стадії кругообігу сукупного суспільного продукту, забезпечує раціональне співвідношення між потребами у фінансах і наявністю грошових ресурсів. Теорія фінансів характеризує фінансовий контроль як форму реалізації контрольної функції фінансів, визначаючи його, найчастіше, як сукупність дій щодо перевірки діяльності суб’єктів господарювання. Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів у централізованій і децентралізованій формах. Саме за цим рухом здійснюється публічний фінансовий контроль.

Здійснення фінансового контролю, деталізація елементів його механізму дає можливість виділити основні види фінансового контролю. Конкретний вид фінансового контролю залежить від декількох чинників, до яких можна віднести такі:

• правове положення контрольованого суб’єкта;

• правовий статус контролюючого суб’єкта;

• об’єкт контролю;

• мету контролю;

• підстави виникнення контрольних відносин.

Виходячи з цього, фінансовий контроль можна класифікувати за декількома напрямками:

I. За часом проведення:

1) попередній;

2) поточний;

3) подальший.

Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення операцій, дій, пов’язаних з рухом грошових фондів (передує операціям, що перевіряються). Він полягає в розгляді та аналізі кошторисів, бюджетів, затвердженні їх проектів. За цих умов стає можливим запобігання порушенням фінансового законодавства ще на стадії прогнозів і планів, зводиться до мінімуму нераціональне використання коштів.

Поточний фінансовий контроль здійснюється в процесі виконання безпосередніх фінансових операцій, пов’язаних із рухом грошових фондів. За його допомогою створюються передумови запобігання порушень фінансової дисципліни в процесі формування та витрачання грошових фондів. Фактичні витрати порівнюються з нормами витрат, закріплених відповідними нормативними актами та кошторисами, що уможливлює виявлення відхилень та вчасне на них реагування.

Подальший фінансовий контроль проводиться вже після здійснення господарської чи фінансової операції щодо використання грошових фондів. За цих умов оцінюється стан фінансової дисципліни, виявляються її порушення та визначаються заходи щодо їх усунення. Цей вид контролю реалізується під час аналізу звітів і балансів, поглибленого вивчення усіх сторін господарсько-фінансової діяльності. Саме його всебічний характер і надає цьому видові контролю комплексний характер, що деталізує підстави і мету руху як коштів, так і пов’язаних із ними матеріальних, трудових, природних ресурсів.

II. За суб’єктним складом органів, що здійснюють контроль:

1) державний;

2) незалежний.

Державний фінансовий контроль здійснюється спеціально уповноваженими органами держави. За цих умов його можна поділити на:

а) державний фінансовий контроль, що здійснюється органами загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України). У цьому випадку необхідно звернути увагу на певну особливість — розбіжність дій подібних органів і органів фінансової діяльності загальної компетенції. Фінансовий контроль — більш вузька сфера, ніж фінансова діяльність загалом, що відображається в спеціальній компетенції органів. Наприклад, Національний банк України належить до органів фінансової діяльності спеціальної компетенції, але є органом фінансового контролю загальної компетенції, оскільки він не тільки здійснює функції контролю, але і багато інших, пов’язаних із рухом грошових коштів держави загалом;

б) державний фінансовий контроль, який здійснюють органи спеціальної компетенції, створені спеціально для фінансового контролю (Рахункова палата, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба, податкові та митні органи та ін.).

Незалежний фінансовий контроль здійснюється недержавними установами, організаціями та містить:

а) незалежний фінансовий контроль, що здійснюється громадськими організаціями і т.ін.;

б) незалежний фінансовий контроль, що здійснюється аудиторськими організаціями, аудиторами.

III. За змістом контрольованих відносин фінансовий контроль фактично поділяється на інституціональні види та розрізняє контрольовані дії за змістом інститутів Особливої частини фінансового права. Виходячи з цього, контроль буває:

1) бюджетний;

2) податковий;

3) банківський;

4) валютний.

IV. За джерелами контролю:

1) документальний — фінансовий контроль, що полягає в аналізі та перевірці первинної документації (кошторисів, балансів і т.п.), пов’язаної з рухом грошових коштів;

2) фактичний — фінансовий контроль, під час якого проводиться аналіз як документів, так і матеріальних цінностей, рух яких документально закріплюється, перевіряється відповідність записів фактичним грошовим і матеріальним ресурсам.

V. За періодичністю здійснення:

1) оперативний фінансовий контроль здійснюється в межах звітного періоду;

2) періодичний фінансовий контроль охоплює діяльність органів фінансового контролю після закінчення звітного періоду, та пов’язаний з перевіркою законності, доцільності використання грошових ресурсів.

2. Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю — це способи та прийоми його проведення, здійснення контрольних заходів.

Вибір конкретного методу контролю залежить від багатьох чинників, але, насамперед, — це вид контрольованого та контролюючого суб’єктів, об’єкт контролю, його мета та завдання. Методи фінансового контролю реалізуються в методиках, правилах його проведення, визначених конкретних діях, що деталізують порядок проведення перевірок. Методика фінансового контролю має переважно прикладний характер, регулюється, зазвичай, процесуальними нормами, часто — актами застосування права.

Фінансовий контроль здійснюється такими методами.

1. Облік — це метод, характерний для будь-якого контролю, не тільки фінансового. Його можна диференціювати за двома напрямками:

а) облік зобов’язаних осіб під час занесення даних про них у відповідні реєстри (наприклад: реєстри платників податків) чи облікову документацію;

б) облік об’єктів (коштів, матеріальних ресурсів), з якими пов’язане виконання фінансових обов’язків.

2. Обстеження здійснюється щодо окремих сторін діяльності підконтрольного суб’єкта, базується на широкому колі показників і проводиться з метою визначення необхідності здійснення детальної перевірки або ревізії. Найчастіше під час обстеження використовуються такі прийоми, як опитування й анкетування. Обстеження є одним із основних методів попереднього контролю, під час якого вирішуються такі завдання:

• дослідження фінансової звітності підконтрольного суб’єкта;

• дослідження його фінансового стану;

• аналіз дотримання інструкцій, нормативів, лімітів, їх відповідності нормам, закріпленим на законодавчому рівні;

• оцінка цільової витрати виділених коштів і т.ін.

3. Аналіз є системним і пофакторним методом фінансового контролю, що проводиться за періодичною або річною звітністю та на підставі якого визначається рівень виконання плану, норм, фінансової дисципліни. При цьому використовуються такі аналітичні прийоми, як індексний метод та метод середніх і відносних значень, за допомогою яких досліджуються головні фінансово-економічні показники діяльності підконтрольного суб’єкта.

У процесі аналізу фінансової звітності вирішуються такі завдання:

• аналіз фінансового стану на основі показників кошторисів, балансів і т.ін.;

• аналіз ліквідності бухгалтерських балансів;

• розрахунок і оцінка фінансових коефіцієнтів;

• визначення фінансової стійкості;

• аналіз фінансової звітності.

4. Перевірка — епізодична контрольна дія на певному напрямку діяльності підконтрольного суб’єкта, що виконується за місцем його розташування на основі облікових, звітних документів для виявлення порушень фінансової дисципліни й усунення їх наслідків. Перевірка відображається в зіставленні фактичних даних контролю з даними, які відобразилися в первинній документації. Під час перевірок, зазвичай, контролюються окремі сторони фінансово-господарської діяльності. За результатами визначаються заходи щодо усунення виявлених недоліків. Слід зазначити, що підконтрольними суб’єктами (об’єктами) називають фізичні чи юридичні особи, на певний вид діяльності яких спрямовані контрольні дії.

Перевірки класифікують за декількома ознаками:

1) за обсягом контрольованих дій:

а) комплексна перевірка — перевіряються всі види діяльності підконтрольного суб’єкта за певний період;

б) вибіркова перевірка — перевіряються окремі сторони діяльності підконтрольного суб’єкта. Така перевірка може здійснюватися або окремо, або як частина комплексної;

в) цільова (тематична) перевірка — перевіряються окремі види операцій або напрямки діяльності підконтрольного суб’єкта. Проводиться за визначеним переліком питань або з одного напрямку діяльності.

2) залежно від місця проведення:

а) камеральна перевірка — здійснюється органом фінансового контролю за місцем його розташування, з наданням йому звітних та інших документів без виїзду на контрольовані об’єкти;

б) виїзна перевірка — відбувається за місцем розташування підконтрольного суб’єкта, його приміщень і об’єктів;

в) зустрічна перевірка — здійснюється як частина камеральної або виїзної та полягає в зіставленні показників, підтверджених документально, щодо діяльності підконтрольних суб’єктів та відомостей інших осіб з показниками, відображеними в документах власне зобов’язаного суб’єкта.

3) залежно від періодичності проведення:

а) планова перевірка — здійснюється відповідно до плану роботи органу фінансового контролю;

б) повторна перевірка — проводиться через певний час після планової за тими ж питаннями і за той самий контрольований період з метою контролю за усуненням виявлених недоліків під час планової перевірки;

в) різновидом позапланової перевірки є зустрічна, яку охарактеризовано вище.

4) залежно від показників, що підлягають перевірці:

а) формальна перевірка — перевірка на правильність заповнення первинних документів, реквізитів, існування підчищень, виправлень і т.ін.;

б) арифметична перевірка — перевірка правильності розрахунків в облікових і звітних документах.

5. Ревізія — системна діяльність спеціальних органів фінансового контролю, пов’язана з аналізом і дослідженням первинної облікової та звітної документації з метою перевірки своєчасного та повного виконання фінансових обов’язків підконтрольними суб’єктами, правильного ведення ними бухгалтерського обліку, розрахунків податкових зобов’язань та подання звітності. На відміну від перевірки, що є одиничною контрольною дією, ревізія має системний характер. Об’єктом ревізії є бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації та інші документи незалежно від способів надання інформації.

Ревізію можна проводити на таких підставах:

а) наявність даних, що спотворюють фінансові обов’язки;

б) наявність факту невідповідності облікових і звітних показників;

в) неподання у встановлений термін звітів;

г) виявлення порушень під час останньої попередньої перевірки;

д) реорганізація або ліквідація підприємства, організаці.

3. Незалежний фінансовий контроль

Значні якісні перетворення в економічних відносинах в Україні, виникнення та розвиток господарських структур, заснованих на недержавних формах власності, спричинили необхідність утворення адекватних органів фінансового контролю. Застосування аудиторської форми контролю дає можливість поєднувати інтереси держави та недержавних суб’єктів господарювання без додаткових затрат бюджетних коштів на контролюючу діяльність, що в умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів є надзвичайно важливим.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 22 квітня 1993 року. «Про аудиторську діяльність», аудит визначений як перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) і пов’язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансовогосподарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб. Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується відповідно до чинного законодавства.

Аудит може здійснюватись:

1) індивідуально: для здійснення аудиторської діяльності аудитор одноособово на підставі чинного сертифікату повинен отримати ліцензію.

Право на отримання сертифікату мають фізичні особи, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років поспіль на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста (термін чинності сертифікату та ліцензії не перевищує п’ять років);

2) аудиторською фірмою: це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається наданням аудиторських послуг. Аудиторські фірми створюються на основі будь-яких форм власності. При цьому слід звернути увагу на те, що аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудит лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор (керівником такої фірми може бути лише аудитор);

3) аудиторською спілкою: аудитори України мають право об’єднатися в громадську організацію за професійними ознаками — Спілку аудиторів України.

Аудит проводиться за ініціативою суб’єктів господарювання (ініціативний аудит), а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит).

Підставою проведення аудиту є укладання договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому — здавання аудиторського висновку.

Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом і печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Обов’язкове проведення аудиту передбачене:

а) для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, кооперативів, товариств та інших суб’єктів господарювання незалежно від форм власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю (обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів із річним господарським обігом менше двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки);

б) для перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

в) для емітентів цінних паперів;

г) для державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності;

д) при порушенні питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Усі господарюючі суб’єкти, для яких законодавством встановлене обов’язкове проведення аудиту, зобов’язані до першого грудня поточного року повідомити відповідним податковим інспекціям про укладення договору на аудиторську перевірку.

У разі виявлення недоліків чи порушень аудитори не наділені правом застосовувати санкції щодо керівництва господарюючого суб’єкта. Як вже зазначалося, результатом їх перевірки є аудиторський висновок, який містить думку аудитора щодо достовірності фінансової бухгалтерської звітності. Максимум, що може зробити аудитор при виявленні суттєвих недоліків чи порушень, — це надати негативний аудиторський висновок.

При аудиті перевірка проводиться з відома суб’єкта, що перевіряється і повністю незалежна від державних керуючих структур. Аудиторське обслуговування гарантує конфіденційність та зберігання аудиторської таємниці.

Аудиторські перевірки не виключають здійснення державними податковими органами контролю за дотриманням податкового законодавства і виконання контрольних функцій іншими суб’єктами, уповноваженими на це законами України.

Органом контролю за діяльністю аудиторських фірм і окремих аудиторів в Україні є Аудиторська палата України, яка здійснює сертифікацію та ліцензування суб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю; затверджує програми підготовки аудиторів, норми та стандарти аудиту; реєструє аудиторські фірми та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.

Ви можете пропустити чітання запису та залишити коментар. Розміщення посилань заборонено.



Залишити коментар

Ви повинні увійти, щоб мати можливість залишати коментарі.